Шепетівськиий ЗДО №7 "Дюймовочка"

Шепетівськиий ЗДО №7 "Дюймовочка"

Консультації психолога


Якими діти народжуються — ні від кого не залежить, але в наших силах зробити їх хорошими через правильне виховання.— Плутарх Доброго дня, шановні батьки!А чи замислювалися Ви, хто несе найбільшу відповідальність за виховання дитини? (відповідь батьків)Сучасна сім’я несе найбільшу відповідальність за виховання дитини.Саме вона має виконувати головне завдання — забезпечувати матеріальні та педагогічні умови для духовного, морального, інтелектуального й фізичного розвитку юного покоління.Конституційним обов’язком батьків є утримання своїх дітей до повноліття.Законами України «Про освіту», «Про позашкільну освіту» на батьків покладена відповідальність за фізичне здоров’я та психічний стан дітей, створення належних умов для розвитку їхніх природних здібностей.Від сім’ї починається шлях дитини до пізнання світу, свого становлення як особистості, шлях до шкільного та позашкільного навчання.Адже життєвою дорогою дитину ведуть два розуми, два досвіди: сім’я та навчальний заклад.У вихованні дитини відбивається вся організація життя сім’ї, працьовитість, духовне багатство й моральна чистота матері та батька.Майбутнє належить тільки дітям! Робіть усе, щоб дитинство й майбутнє наших дітей було прекрасними.Сутність педагогічної культури сім’їАналіз наукових праць вітчизняних і зарубіжних дослідників свідчить, що формування педагогічної культури батьків — це систематична й змістовна програма, мета якої є поширення інформації, знань і навичок у різних аспектах діяльності батьків або як спроба підвищити свідомість батьків щодо виховання своїх дітей і озброїти їх певними виховними навичками.Метою формування педагогічної культури батьків є розвиток у них рис вихователів. Самовиховання батьків означає зростання самосвідомості й встановлення власної шкали цінностей.Формування педагогічної культури батьків — це процес розвитку не тільки однієї особистості — батька чи матері, це спільне вдосконалення всіх членів родини. У широкому розумінні формування педагогічної культури батьків можна розглядати як виховання самих батьків, а саме: знання законодавства про шлюб і сім’ю; оволодіння навичками ведення хатнього господарства; знання про фізичні та фізіологічні особливості дитячого організму, дитячі хвороби; формування стосунків між членами сім’ї тощо.Таким чином, формування педагогічної культури батьків — це спроба допомогти сучасній сім’ї у виконанні нею функцій виховання. Урешті-решт ідеться про право дитини на таких батьків, які здатні забезпечити їй можливість усебічного розвитку і сімейного добробуту. Сім’я — це основа суспільства і замінити її не в змозі жодна офіційна організація чи установа.За сучасних умов, коли інформаційний простір для більшості батьків обмежений теле- і радіоновинами, американськими бойовиками і трилерами, відсутністю книг і журналів для батьків у зв’язку з їх непомірною вартістю, одним із центрів роботи з формування педагогічної культури батьків знаходиться у позашкільному закладі, а головним провідником знань є керівник.Рекомендації батькам гіперактивних дітей• У своїх відносинах із дитиною дотримуйтеся «позитивної моделі». Хваліть її в кожному випадку, коли вона цього заслужила, підкреслюйте успіхи. Це допоможе зміцнити в дитини впевненість у власних силах.• Уникайте повторень слів «ні» і «не можна».• Говоріть стримано, спокійно і м’яко.• Давайте дитині тільки одне завдання на певний відрізок часу, щоб вона могла його завершити.• Для підкріплення усних інструкцій використовуйте зорову стимуляцію.• Заохочуйте дитину до всіх видів діяльності, що вимагають концентрації уваги.• Підтримуйте вдома чіткий розпорядок дня. Час прийму їжі, виконання домашніх завдань і сну повинний відповідати цьому розпорядкові.• Уникайте по можливості скупчень людей. Перебування у великих магазинах, на ринках, у ресторанах тощо чинить на дитину надмірно стимулюючий вплив.• Під час ігор обмежуйте дитину тільки одним партнером. Уникайте неспокійних, гучних приятелів.Рекомендації батькам по корекції тривожності дітейУ роботі з дітьми з тривожністю необхідно• Постійно підбадьорювати, заохочувати демонструвати впевненість у їхньому успіху, у їхніх можливостях;• Виховувати правильне ставлення до результатів своєї діяльності, уміння правильно оцінити їх, опосередковано ставитися до власних успіхів, невдач, не боятися помилок, використовувати їх для розвитку діяльності;• Формувати правильне ставлення до результатів діяльності інших дітей;• Розвивати орієнтацію на спосіб діяльності;• Розширювати і збагачувати навички спілкування з дорослими й одноліткам, розвивати адекватне ставлення до оцінок і думок інших людей;• Щоб перебороти скутість,потрібно допомагати дитині розслаблюватися,знімати напругу за допомогою рухливих ігор, музики,спортивних вправ ; допоможе інсценізація етюдів на пряв сміливості,рішучості ,що потребує від дитини психоемоційного ототожнення себе з персонажем;ігри,що виражають тривожність занепокоєння учасників,дають змогу емоційно відкинути пригніченість і страх , оцінити їх як характеристики ігрових персонажів ,а не даної дитини,і на основі психологічного «розототожнення» з носі є гнітючих переживань позбутися власних страхів.• Не сваріть дитину за те, що вона посміла гніватися на вас. Навпаки, поставтеся до неї, до її обурення з розумінням і повагою: допоможіть їй усвідомити і сформулювати свої претензії до вас.• Тільки тоді, коли емоції згаснуть, розкажіть дитині про те, як ви переживали, коли вона виявляла свій гнів. Знайдіть разом із нею владу форму висловлювання претензій.• Поспостерігайте за собою. Дуже часто ми самі виховуємо своє роздратування, терпимо його доти, доки воно не вибухне, як вулкан,яким уже не можна керувати. Набагато легше й корисніше вчасно помітити своє незадоволення і проявити його так, щоб не принизити дитину, не звинуватити, а просто виявити своє незадоволення.Кілька порад батькам із формування в дітей адекватної самооцінки• Не оберігайте дитину від повсякденних справ, не прагніть вирішувати за неї всі проблеми, але і не перевантажуйте її тим, що їй непосильно. Нехай дитина виконує доступні їй завдання і одержує задоволення від зробленого.• Не перехвалюйте дитини, але ї не забувайте заохочувати її, коли вона цього заслуговує.• Заохочуйте в дитині ініціативу. Нехай вона буде лідером усіх починань, але також покажіть, що інші можуть бути краще її.• Не забувайте заохочувати інших у присутності дитини. підкресліть достоїнства іншого і покажіть, що ваша дитина також може досягти цього.• Показуйте своїм прикладом адекватність ставлення до успіхів і невдач. Оцінюйте у голос свої можливості й результати справи.• Не порівнюйте дитини з іншими дітьми. Порівнюйте її із самою собою (тією, якою вона була вчора чи, можливо, буде завтра).Особливості стилю поведінки із сором’язливими дітьми:• Розширюйте коло знайомих своєї дитини, частіше запрошуйте до себе друзів, беріть дитину в гості до знайомих людей.• Не варто постійно турбуватися про дитину, прагнути оберігати її від небезпек, в основному придуманих вами, не намагайтеся самі зробити все за дитину, запобігти новим ускладненням, дайте їй певну міру волі і відкритих дій.• Постійно зміцнюйте в дитині впевненість у собі, у власних силах.• Залучайте дитину до виконання різних доручень, зв’язаних із спілкуванням, створюйте ситуації, в яких сором’язливій дитині довелося б вступити в контакт з «чужим» дорослим. Наприклад: «Треба довідатися, про що ця цікава з чудовими картинками. Давайте запитаємо в бібліотекаря і попросимо дати її нам подивитися». Звичайно в такій ситуації «вимушеного спілкування дитина спочатку на стільки, що вітається тільки пошепки, відводячи очі, і не відриваючись від руки матері. Зате, ідучи, прощається голосно й чітко, іноді навіть посміхається.Кілька порад батькам замкнутих дітей:• Розширюйте коло спілкування вашої дитини, знайомте її з новими людьми.• Підкреслюйте переваги і користь спілкування, розповідайте дитині, що нового й цікавого ви довідалися, а також, яке задоволення ви одержали, спілкуючись з тією чи іншою людиною.• Прагніть самі стати для дитини прикладом людини, що ефективно спілкується.Принципи спілкування з агресивними дітьми:• Пам’ятайте, що заборона й підвищення голосу — найнеефективніші способи подолання агресивності. Тільки зрозумівши причини агресивності і знявши їх, ви можете сподіватися, що агресивність дитини буде знижена.• Дайте можливість вихлюпнути свою агресію, спрямувати її на інші об’єкти. Дозвольте їй побити подушку або розірвати «портрет» її ворога і ви побачите, що в реальному житті агресивність у даний момент знизилася.• Показуйте дитині особистий приклад ефективної поведінки. Не допускайте при ній вибухів гніву.• Важливо, щоб дитина повсякчас почувала, що ви любите, цінуєте і приймаєте її. Не соромтеся зайвий раз її приголубити або пожаліти. Нехай вона бачить, що потрібна й важлива для вас.Поради батькам конфліктних дітей• Стримуйте прагнення дитини провокувати сварки з іншими. Треба звертати увагу на недоброзичливі погляди один на одного або бурмотіння собі під ніс. Звичайно, в усіх батьків бувають моменти, коли ніколи й неможливо контролювати дітей. І тоді найчастіше виникають «бурі».• Не намагайтеся припинити сварку, обвинувативши іншу дитину в її виникненні і захищаючи свою. Намагайтеся об’єктивно розібратися в причинах її виникнення.• Після конфлікту обговоріть з дитиною причини його виникнення, визначте неправильні дії вашої дитини, що призвели до конфлікту. Спробуйте знайти інші способи виходу з конфліктної ситуації.• Не обговорюйте при дитині проблеми її поведінки. Вона може утвердитися в думці про те, що конфлікти неминучі, і буде продовжувати провокувати їх.
Правила бесіди за способом активного слуханняЯкщо ви хочете послухати дитину, обов’язково поверніться до неї обличчям. Дуже важливо, щоб її і ваші очі були на одному рівні.1. Якщо ви спілкуєтесь із засмученою дитиною, не варто ставити їй запитань. Бажано, щоб ваші відповіді звучали у стверджувальній формі. Здавалося б, різниця між стверджувальним реченням незначна, іноді це слабка інтонація, а реакція на них буває різна.2. Дуже важливо у бесіді «тримати паузу». Після кожної вашої репліки краще за все помовчати. Пауза допомагає дитині розібратися у своїх переживаннях і одночасно повніше відчути, що ви поруч. Якщо її очі дивляться не на вас, а в бік чи вона «заглиблена у себе», продовжуйте мовчати: у дитини відбувається зараз дуже важлива внутрішня робота.Бесіда за способом активного слухання незвична для нашої культури, нею оволодіти не просто. Однак результати приємні:• Зникає чи принаймні сильно зменшується негативне хвилювання дитини. Тут виявляється чудова закономірність: розділена радість подвоюється, розділене горе зменшується вдвічі;• Дитина, впевнившись, що дорослий готовий її слухати, починає розповідати про себе все більше.• Дитина сама просувається у вирішення своєї проблеми.Виховуємо хлопчиків, виховуємо дівчаток(психолого-педагогічні рекомендації гендерного виховання)• Ніколи не забувайте, що перед вами не просто дитина, а хлопчик чи дівчинка з властивими їм особливостями сприйняття, мислення, емоцій. Виховувати, навчати і навіть любити їх треба по-різному. Але обов’язково — сильно.• Ніколи не порівнюйте хлопчиків та дівчаток, не ставте одних за приклад іншим: вони різні, навіть за біологічним віком — дівчатка звичайно старші від своїх ровесників-хлопчиків.• Не забувайте, що хлопчики і дівчатка по-різному бачать, чують, відчувають дотик,по-різному сприймають простір і орієнтуються в ньому, а головне — по-різному осмислюють усе, з чим стикаються у цьому світі. І вже, звичайно, не так, як ми дорослі.• Пам’ятайте: коли жінка навчає та виховує хлопчиків, їй мало знадобиться свій дитячий досвід. Порівнювати себе у дитинстві з ними — неправильно і морально.Дорослі, якщо у вас проблема у спілкуванні з дитиною, якщо ви не розумієте один одного, не поспішайте звинувачувати в цьому її.• Не перестарайтеся, вимагаючи від хлопчиків акуратності і старанності у виконанні вашого завдання.• Намагайтеся, даючи завдання хлопчикам у дитячому садку, в школі, так і в побуті, включати в них момент пошуку, що потребує кмітливості. Не треба заздалегідь розповідати і показувати, що і як робити. Варто підштовхнути дитину до того, щоб вона сама знайшла принцип розв’язання, нехай навіть припустившись помилок.• З дівчатками, якщо їм важко, треба разом, до початку роботи, розібрати принцип виконання завдання, що і як треба зробити. Водночас їх треба поступово вчити діяти самостійно, а не тільки за заздалегідь відомими схемами, підштовхувати до пошуку власних варіантів розв’язку незнайомих, нетипових задач.• Не забувайте не тільки розповідати, а й показувати. Особливо це важливо для хлопчиків.• Ніколи не лайте дитину образливими словами за нездатність щось зрозуміти або зробити, дивлячись на неї з висоти власного авторитету. Це зараз вона знає і вміє гірше за вас. Настане час, і, принаймні, в якихось галузях, вона знатиме і вмітиме більше від вас. А якщо тоді вона повторить ті самі слова, що їй зараз ви?Пам’ятайте, що ми часто не дооцінюємо емоційну чутливість і тривожність хлопчиків.• Якщо вам треба насварити дівчинку, не поспішайте висловлювати своє ставлення до неї — бурхлива емоційна реакція заважає їй зрозуміти, за що її лають. Спочатку з’ясуйте у чому її помилка.• Сварячи хлопчика, викладіть коротко й точно, чим ви не задоволені, тому що він довго не зможе утримувати емоційне напруження. Його мозок ніби відключить слуховий канал, і дитина перестане вас слухати і чути.• Перш ніж лаяти дитину за невміння, спробуйте з’ясувати природу труднощів.• Знайте, що дівчатка можуть вередувати, здавалося б, без причини або без значного приводу через утому. Хлопчики в цьому випадку виснажуються інтелектуально. Дорікати їм за це не тільки марно, а й аморально.• Майте на увазі, що дорослий, який лає дитину за те, що вона чогось не знає абр не вміє, подібний до лікаря, який лає людину за те що вона, захворіла.• Постарайтеся, щоб головним для вас стало навіть не стільки навчити чогось, скільки зробити так, щоб дитина захотіла навчитися, не втратила інтересу до навчання, відчула смак до пізнання нового, невідомого не зрозумілого.Пам’ятайте, що для дитини чогось не вміти, щось не знати — це нормальний стан речей. На те вона й дитина. Цим не можна дорікати. Соромно самовдоволено демонструвати перед дитиною свою перевагу в знаннях.• Дитина не повинна панічно боятися помилитися. Неможливо навчитися чогось, не помиляючись. Намагайтеся не виробити в неї страху перед помилкою. Почуття страху — поганий порадник. Воно придушує ініціативу, бажання вчитися, та й просто радість життя і пізнання.• Ви не ідеал, а значить, не зразок наслідування в усьому і завжди. Тому не змушуйте дитину бути схожою на вас.• Визнайте за дитиною право на індивідуальність, право бути іншою.• Для успішного навчання ми маємо перетворити свої вимоги на бажання дитини.• Запам’ятайте: маленькі діти не бувають ледачими. «лінощі» дитини — сигнал не благополуччя у вашій педагогічній діяльності, в обраній вами методиці роботи з нею.• Для грамотного розвитку потрібно, щоб дитина вчилася по-різному осмислювати навчальний матеріал (логічно, образно, інтуїтивно).Ви повинні знати:• З ким приятелює ваша дитина.• Де проводить вільний час.• Чи не пропускає занять в школі.• В якому вигляді або стані повертається додому.Ви зобов’язанні помітити і відреагувати, коли:• В домі з’явилися чужі речі (з’ясуйте, чиї вони).• В домі чути запах паленої трави або синтетичних речовин (це може свідчити про куріння сигарет із наркотичними речовинами)• В домі з’явилися голки для ін’єкцій, часточки рослин, чимось вимащені бинти, закопчений посуд (це може свідчити про вживання наркотичних речовин).• В домі з’явилися ліки, які діють на нервову систему і психіку (з’ясуйте, хто і з якою метою їх використовує).• В домі надто часто чути запах засобів побутової хімії — розчинників, ацетону тощо (це може свідчити про захоплення дітей речовинами, які викликають стан одурманювання).• Відбулася швидка зміна зовнішнього вигляду та поведінки дітей: порушилась координація рухів, підвищилась збудженість або в’ялість, з’явилися сліди від уколів на венах, розширення зіниць тощо.Анкетування«Які ви батьки?»Більшість батьків свято переконані, що вони гарні батьки. Про своїх дітей одні батьки розповідають стороннім лише хороше, а інші — не соромляться жалітися на них... Стосунки батьків і дітей — вічна проблема, з якою зіштовхується кожне покоління. Чому в одних сім’ях — мир і спокій, а в інших — сварки, крики і скандали? Якими бачать діти своїх батьків? Якими батьками ви насправді є?На ці запитання допоможе відповісти цей тест.Виберіть свої варіанти відповідей на 10 запитань і позначте їх.1. Чи читаєте ви своїй дитині книжки перед сном?— систематично — 3;— інколи — 1;— ніколи, читає дружина (чоловік, бабуся, дідусь тощо) — 0;— а навіщо забивати дурницями дитині голову перед сном? — 2.2. Чи довіряє вам дитина свої таємниці і переживання?— у хвилини відвертості — так — 3;— про всі таємниці дізнаюся від сусідів, вихователів (вчителів), знайомих — 4;— а навіщо мені її таємниці? — 1;— як мені знадобиться дізнатися, натисну — і все скаже — 2.3. Скільки часу за день ви спілкуєтесь з дитиною?— стільки, скільки конче необхідно — 2;— з ранку до ночі — 4;— увесь вільний час — 3;— я не маю часу для спеціального спілкування — 1.4. Якщо вихователька (вчителька) не задоволена поведінкою чи результатами навчання вашої дитини, що ви зробите?— дам прочухана, не дозволю дивитися мультики (піти погуляти тощо), примушу визубрити новий матеріал тощо — 2;— допоможу дитині розібратися в ситуації (зрозуміти складний матеріал) — 3;— дитина отримала зауваження (погану оцінку) — нічого страшного, наступного разу виправиться — 1;— влаштую скандал виховательці (вчительці) — 4.5. Як ваша сім’я проводить літній відпочинок?— тато — в один бік, мама — в другий, діти — до бабусі (в табір тощо) — 1;— намагаємося провести відпочинок разом — 3;— відправляємо дітей до бабусі чи в табір, а самі їдемо відпочивати — 2;— куди дитина захоче, туди й поїде — 4.6. Після сварки з дитиною хто першим починає миритися?— той, хто першим усвідомить свою провину — 3;— ніхто і ніколи, все налагоджується само собою — 1;— певна річ, дитина, вона ж наймолодша — 2;— завжди я, шкода ж дитини! — 4.7. Чи намагаєтеся ви виконати всі бажання своєї дитини?— так, стараюся виконати усі — 4;— так, якщо маю кошти і час — 3;— бажання — так, примхи — ні — 2;— це діти мають виконувати бажання дорослих — 1.8. Як часто ви даєте дитині вказівки, поради, робите зауваження?— постійно — 2;— не втручаюсь в життя дитини — 4;— у разі необхідності — 3;— давати поради і вчити жити — безнадійна справа, тому я усім раджу цього не робити — 1.9. Чи здатні ви віддати свою дитину надовго (більше місяця) на виховання державному закладу чи родичам?— тільки якщо нема іншого виходу — 3;— так я і роблю — 2;— ніколи в світі — 4;— де захоче, там і житиме — 1.10. Якщо дитина без дозволу взяла гроші і потратила на свої витребеньки, що ви зробите?— шкуру здеру! — 2;— поговорю, поясню, чому так не можна робити — 3;— то й нехай, «все найкраще — дітям!» — 4;— в моєму домі гроші не валяються абиде — 1.А тепер підрахуйте суму балів за усі ваші відповіді.Нижче наведені розшифровки отриманих чисел.Від 10 до 15 балівВи — байдужа мати чи батько. Для вас дитина — другорядний продукт вашого життя, досить обтяжливий додаток, щоб не сказати тягар. Ваше життєве кредо: «Хочу пожити для себе!», і саме на цьому базуються ваші стосунки з дитиною. Оскільки ви живете тільки власним життям, в якому для дитини місяця нема, то ваша байдужість, відповідно, рано чи пізно викличе байдужість до вас з боку дитини. Рік у рік емоційна відстань між вами і дитиною зростатиме і зрештою перетвориться на прірву. Ви не потребуєте і не відчуваєте радості і тепла від спілкування з дитиною. Вас пов’язують лише побут, матеріальні речі. Коли дитина виросте і стане самостійною, порвуться й ці ниточки, тож ви станете не потрібні одне одному навзаєм.Від 16 до 25 балівВи — тиран. Вважаючи себе найголовнішим членом сім’ї, на якому «все тримається», ви вимагаєте від дитини незаперечного послуху і покірності. Для вас існує лише ваша думка, а думка, бажання, проблеми дитини вас не цікавлять, оскільки не є важливими. Ви твердо знаєте, як треба виховувати дитину, і чітко дотримуєтесь своїх правил. Опір дитини вас обурює і доводить до шаленства. Можливо, ваша дитина намагається врятуватись від вас тим, що замикається в собі і мовчки, покірно вислуховує ваші нотації та виконує ваші вимоги. Цілком можливо, що коли «ваша слухняна овечка» виросте, то почне робити все навпаки, тож матимете цілковиту протилежність тому, чого ви навчали довгі роки. А можливо, збереже зовнішню слухняність і намагатиметься триматись від вас якнайдалі...Від 26 до 34 балівВи — справді хороша мати чи батько. Маєте повний контакт з дитиною, знаєте її таємниці, проблеми, радощі й болі. Дитина вважає вас своїм другом, не хоче засмучувати вас своєю поведінкою, а якщо все-таки так стається, то ви швидко знаходите порозуміння, і конфлікт не переростає у хронічні скандали. Ви знаєте свою дитина і можете передбачити її реакцію чи поведінку у певних ситуаціях. Дитина почувається захищеною у сім’ї. У вас справжні близькі стосунки, що не переходять в панібратство, бо ви вмієте зберігати дистанцію і авторитет, бути вимогливим при потребі.Від 35 до 40 балівВи — прислуга своєї дитини. За власним бажанням ви обслуговуєте її не тільки в побутовому сенсі, а й у моральному: дитина крутить вами, як собі хоче, пристосовує вас до своїх потреб і виконання бажань, вважаючи себе пупом землі. Будьте готові до того, що коли вона виросте, то не буде рахуватися з вами. Можливо, ви свідомо приносите себе в жертву, але задумайтесь ще й про таке: плекаючи егоїста, ви виростите нещасну людину, бо рано чи пізно ваша дитина з’ясує, що світ таки не крутиться тільки навколо неї. І хтозна, чи зможе вона з цим примиритися...


5 ситуацій, які вчать наших дітей, що насильство - це норма    
https://drive.google.com/open?id=1sE85AnFLSjVD_yqX4jbC3hiKpoUAA3GK
Батькам про "незручні" теми у вихованні дитини  
https://drive.google.com/open?id=1fm5pebb2h4ej9XCWon9GHT-fUUNKnd5J
Діти сваряться за іграшку. Як правильно відреагувати?
https://drive.google.com/open?id=1-yC6QgT0wk7XLCvOyLMUOGABalFo63vp
Норма чи паталогія де межа? 5 основних ознак порушення психологічного розвитку дитини  
https://drive.google.com/open?id=1Qoy-n0Q3PC7_W1eX44bICeCQqjVzAyPT
"Я не вмію" або як розвинути мотивацію https://drive.google.com/open?id=1m-Ru3Bz6cHPDk6fuTMCFt9jPgccrApBV
Як привчити дитину до порядку? https://drive.google.com/open?id=15acQJp7IbCcAO0Ri2W2D3j8FvDlZJKys 

Фрази, які не можна говорити дитині
Іноді ми автоматично щось говоримо своїм дітям, абсолютно не замислюючись над часто вживаними в родині фразами. Ці фрази передаються з покоління в покоління, злітають з вуст легко і непомітно, і часто завдають серйозної шкоди формуванню особистості дитини. Причому фраза на перший погляд може виглядати зовсім нешкідливою, але, тим не менш ... її краще не повторювати.
Залиш мене в спокої!
Варіантів у цієї фрази може бути багато: «відстань від мене», «не заважай», «я зараз зайнятий», «іди, дай мені зайнятися своїми справами» і так далі. В результаті частого проговорювання цих фраз у дитини формується модель дитячо-батьківських відносин, в яких його місце - далеко не перше. Надалі це неминуче позначиться на взаєминах батьків і старших дітей. У найскладніших випадках посил «піди звідси, не заважай» може бути сприйнятий дитиною буквально: дитина-перешкода, нею не дорожать, від неї мріють позбавитися.
Ти такий ...
Ярлик, повішений на дитину в дитинстві, з високою часткою ймовірності вплине на формування її характеру. Навіть у зменшувально-ласкавній формі такий ярлик неминуче завдасть шкоди. «Дурненький», «капризний», «ледачий» - всього цього краще не вживати в спілкуванні з дітьми. І ні в якому разі не можна повторювати такі слова по кілька разів. Особливо психологи радять уникати негативно забарвлених ярликів, хоча і вплив нейтральних і позитивно забарвлених «кличок» ще не до кінця вивчено.
Чому ти не можеш бути як ...?
Подібні порівняння з сестрою, братом, сусідською дитиною або кимось іншим небезпечні не тільки тим, що можуть створити довгострокову образу і ревнощі, але й тим, що вони в змозі спровокувати негативну реакцію, небажання робити те, що ви від дитини хочете.
Поквапся!
Зрозуміло, що особливо часто така фраза звучить в той момент, коли батьки поспішають. У такі моменти хочеться, щоб дитина ворушився якнайшвидше, а вона, як на зло, возиться, відволікаючись на все підряд. Можливо, що така ж сама її поведінка в більш спокійні моменти не викликає вашого роздратування, і ви її навіть не помічаєте. Якщо фраза постійно вимовляється роздратованим або звинувачувальним тоном, то змушує дитину відчувати те, що батьки нею незадоволені, що вона заподіює незручність. Якщо така ситуація повторюється щодня або навіть по кілька разів на день, ні до чого хорошого це не призведе. Найменше - падіння самооцінки дитини, а іноді і поведінка спрямована на протест.
Молодець!
Що поганого може бути в цій поширено заохочувальній репліці? Проте психологи стверджують, що при частому вживанні однієї і тієї ж фрази в якості похвали, вона стає знеособленою, знецінюється. Дитина починає сприймати її як якусь механічну відповідь, і на підсвідомому рівні перестає надавати їй якесь значення. Тобто механічно сказане «молодець» дорівнює в її сприйнятті повній відсутності якої-небудь похвали. Так що навіть хвалити дитину краще кожен раз по-різному, не використовуючи одних і тих же виразів.
Дай-но я тобі допоможу, у тебе не виходить
Психологи вважають, що така фраза, повторювана день у день, програмує дитину на невдачу. Вона заздалегідь готова до того, що у неї не вийде, але мама все за неї зробить. До слова сказати, в певному віці у дитини починається період «я сам», під час якого проголошення такої фрази навіть може спровокувати неабиякий конфлікт!
Візьми, тільки заспокойся!
Часта зміна суворої заборони на вимучений дозвіл підказує дитині, що таким способом (ниттям, криками, істериками, капризами) вона може домогтися від батьків чого завгодно.
Швидко припини!
Негайно помовч, зараз же заспокойся, швидше, кому сказали ... Ні з ким, крім дитини, ви б не дозволили собі розмовляти в подібному тоні, адже правда? Дитина на таке звернення теж ображається, відчуваючи себе при цьому ще й абсолютно безправною. І замість того, щоб «перестати» і «заспокоїтися» починає протестувати. Малюки плачуть і вередують, підлітки кидають «відчепись» і замикаються в собі. В результаті такої фрази мама отримує прямо протилежний результат: замість того, щоб «припинити», дитина тільки підсилює небажану поведінку.
Ми це не купимо - дорого (немає грошей)!
Подібна фраза передбачає, що ви купили б, у випадку, якщо гроші б були, але ж це не завжди саме так. Найкраще пояснити дитині, що не варто купувати все підряд і до грошей варто ставитися раціонально, адже вони складають ваш сімейний бюджет.
Не псуй мені нерви, у мене здоров'я не залізне!
Насправді засмучувати не варто і цілком здорову маму або бабусю. Але багато батьків часто вдаються до таких хитрощів, як «високий тиск», «серце коле», щоб дитина припинила вести себе неналежним чином. По-перше, якщо ви хочете, щоб ваша дитина була з вами чесною, то й самі не обманюйте її, а по-друге, рано чи пізно вона перестане реагувати на такі хитрощі і, цілком імовірно, що коли у вас дійсно десь «кольне», дитина просто не зверне на це належної уваги. Одним словом, не жартуйте такими речами.
Ти ж дівчинка (хлопчик), а вони себе так не поводять!
Дівчатка неодмінно повинні бути акуратними, не грати у футбол, не лазити по парканах, а ось хлопчики не повинні скиглити і неодмінно повинні бути сильними. Нав'язування таких стереотипів з ранніх років не приведе ні до чого хорошого. Так, ставши дорослим, хлопчик буде соромитися своєї емоційності або недостатньої фізичної витривалості, а дівчинка стане комплексувати з приводу своєї зовнішності або «чоловічої» роботи. Може трапитися і зворотна реакція, коли наперекір вашим вічним рожевим бантикам і платтячкам, дівчинка-підліток не буде вилазити з джинсів і освоїть зовсім не жіночі манери. Нехай діти будуть дітьми, не позбавляйте їх цієї радості.
Не переживай, це все дурниці!
Для вас може це і дурниці, звичайно, але для дитини це може бути дуже важливо і значимо. Відібрали іграшку, посміялися над одягом або вчинком, не взяли в командну гру, та хіба мало у дітей буває неприємностей. Якщо ви будете завжди від цього відмахуватися і називати дурницями, то в кінцевому підсумку втратите до себе довіру і ваше доросле чадо навряд чи прийде розповідати про свої вже аж ніяк не дитячі проблеми.
Ще раз таке повториться - ти в мене отримаєш!
Вся справа в тому, що після виголошення такої фрази, до виконання покарання, як правило, не доходить. І всі заборони на перегляд телевізора або позбавлення морозива відкладаються на інший раз. А якщо на сто перший раз ви таки виконаєте загрозу, то педагогічного ефекту вона точно не матиме, швидше викличе подив і образу. Дитина повинна знати, чого очікувати вчиняючи так чи інакше.
Джерело: www.izuminki.com
Як заспокоїти дитину яка плаче?
Діти віком від 2 до 5-6 років використовують плач в якості способу спілкування і сигналів батькам про біль, хвороби або невдоволення.
Плач - це не тільки сигнал лиха, це спосіб маніпуляції батьками та висловлення власної думки, демонстрація характеру і вираз емоцій. Однак іноді трапляються напади плачу які вводять батьків у ступор: заспокоїти дитину часом дуже важко. Що ж робити батькам, як справлятися з ситуацією? Розберемо декілька ситуацій та способів заспокоєння дитини, ще раз нагадавши, що мова піде не про немовлят, а про дітей у віці 2-6 років.
Якщо дитина хвора.
Природно, плач може бути сигналом хвороби - болять зубки, вушка, голова або животик, але дитина тоді досить впевнено вказує вам на джерело болю.
У цьому випадку необхідний виклик лікаря, вимірювання температури, хоча б легкий огляд малюка і виявлення джерела болю. Необхідно всіма можливими силами допомогти малюкові - дати жарознижуючі, зателефонувати лікарю і запитати, чим полегшити стан, приголубити і обійняти малюка, заспокоїти його. Зазвичай ознаки хвороби проявляються цілим комплексом симптомів - змінюється поведінка, з'являється жар або нудота, пронос, блювання. Але якщо ніяких зовнішніх ознак немає, не варто ігнорувати скарги малюка і думати, що він симулює. Зазвичай дітлахи знають, наскільки неприємні хвороби, і рідко обманюють. Завжди уважно ставитеся до скарг дитини на здоров'я.
Якщо дитина впала і вдарилася, отримала травму
Дитина може заплакати від болю, образи чи переляку, і треба вміти правильно надати їй допомогу і заспокоїти. Є особливі психологічні прийоми, які навчають дитину справлятися з емоціями і швидко заспокоюватися при плачі. Ці прийоми дещо відрізняються від звичних нам методів заспокоєння, але вони допомагають набагато ефективніше, ніж звичайні прийоми.
Чого не потрібно робити
Перш за все, не варто розмовляти з дитиною, поки вона плаче, а вже тим більше – сварити її або вичитувати. Не потрібно говорити їй «іди, я тебе пожалію», охати і ахати або голосити «бідний, маленький, лапонька, зайчик» і т.д.
Мовчки розкрийте руки і прийміть малюка в свої обійми, міцно притиснувши його до себе і закутавши собою, як теплим пледом. По-перше, це дасть дитині відчуття захищеності і вашої надійності. По-друге, дозволить вам впоратися зі своїм хвилюванням і емоціями, тремтінням у руках від переляку. Ви не повинні передавати дитині свого хвилювання на рівні тіла і підсвідомості, ви повинні передати їй спокій і силу. Ці обійми дають можливість мозку дитини осмислити проблему і не перевантажувати її інформацією.
Не варто дути на ранки, тут же намагатися надати дитині допомогу - якщо це, звичайно, не серйозна кровотеча або перелом. При банальній шишці або садна важливіше допомогти дитині психологічно. Помилково сунути дитині іграшки чи цукерки, заколисувати, як грудничка: не давайте дитині приводу для маніпуляції ситуацією і входу в істерику! Всі ваші дії знову ж будуть перевантажувати психіку малюка, в той час як йому необхідно заспокоїтися.
Наступного разу, коли дитина впаде, а ви не побіжите до неї з переляком, не почнете сюсюкатися і не сварити, вона, можливо, і не заплаче зовсім, а буде сама справлятися зі своїм падінням. Встане, і прийде до вас спокійним.
Що потрібно зробити
Перш за все, обійміть дитину, міцно-міцно притиснувши її до себе і відгородивши від місця падіння або події. Нехай вона відчує вас всім тілом. Почніть рівно і глибоко дихати, рахуйте до десяти в повільному темпі. Ви помітите, як уривчасто дихання дитини і як воно плавно вирівнюється і відновлюється. У дітей це відбувається несвідомо і рефлекторно - вирівняти дихання під подих дорослого. Можна супроводжувати дихання легкими погойдуваннями, погладжування, поплескування - словом, тактильною стимуляцією шкіри. Але це повинно бути легким і ненав'язливим, щоб не відволікати дитину від усвідомлення ситуації. Не варто намагатися відразу перервати плач - треба дати вихід емоціям зі сльозами. Можна легенько наспівувати пісеньки без слів, це теж допомагає заспокоєнню і відновленню дихання. І тільки після того, як малюк почне рівно дихати і перестане схлипувати, можна розібрати ситуацію без емоцій: подивитися, де і що сталося, розповісти історію його падіння без емоцій і засудження, оцінок - тільки інформацію. Приміром, «ти йшов, на підлозі лежала іграшка, ти спіткнувся об іграшку і впав». У кульмінації розповіді малюк, можливо, знову спробує засмутитися, але це його право - йому необхідно пережити і осмислити ситуацію, тільки тоді він навчиться справлятися з плачем і заспокоюватися швидше.
Чого робити не варто, так це в розповіді ситуації давати оцінки і засуджувати - «це тому, що ти іграшки порозкидав», «це тому, що ти балувався» і т.д.
Якщо у дитини істерика
Дитячі істерики - це напади криків з плачем і обуренням, що виникають у разі сильних емоційних сплесків. Це спосіб маніпуляції рідними людьми, викликані гнівом, роздратованістю, агресією або відчаєм. Саме цей плач батькам найважче заспокоїти, так як травми і падіння досить швидко забуваються, а на причини істерики дитина чітко сфокусована.
У цих випадках однозначних порад немає, в кожному випадку необхідно знаходити свій вихід із ситуації. Але є кілька способів, які користуються успіхом у вихователів і багатодітних батьків.
При істериках в людних місцях, магазинах, на майданчиках або вдома допомагають такі прийоми:
- відволічіть увагу дитини на небо, показавши там «літачок», хмарки або щось незвичайне, бажано намагатися залучити до цього інших дорослих (вони зазвичай підіграють), і це легко може відвернути дитину від предмета істерики. Увага дорослих, та ще й колективна, дуже сильно збуджує цікавість і припиняє істерику.
- почати шукати телефон зробивши вигляд, що він дзвонить. Почати розповідати малюкові, що потрібно відповісти т.д. Якщо це трюк з телефоном, то зробити вигляд змовника і поквапити дитину додому або куди вам треба, розповівши, що «мені повідомили по телефону, там тебе чекає ...». Далі - орієнтуйтеся по обставинам.
- зробити вигляд, що ви плачете ще більш гірко, ніж малюк, і вам дуже боляче. Зазвичай малята кидаються заспокоювати плачуть батьків, забуваючи про свої проблеми.
- можна, навпаки, почати кривлятися, лоскотати малюка і корчити смішні вирпази обличчя, робити дурниці, загалом, перевести істерику в сміх. Найчастіше це допомагає татам, у них витримка і почуття гумору краще ніж у мами.
А ще завжди допомагає спосіб поговорити з дитиною як з дорослим, пояснивши все, як є, всю ситуацію. Потрібно обійняти і приголубити дитину – найчастіше, істерики бувають від дефіциту ласки і уваги, діти використовують їх як спосіб привернути до себе інтерес мами і тата, показати, що їм чогось не вистачає в спілкуванні з батьками.
Джерело:www.izumink.com
Ігри для розвитку вашого малюка
Кубики з прорізами - розвивають зорове сприйняття.
Завдання - співвіднести форму об'ємної фігури з прорізом такої ж форми. Пропонується дітям з трьох років. У цьому віці дитина діятиме методом проб і помилок, а до п'яти років вона повинна вміти виконувати завдання при зоровому співвідношенні.
М'яч - розвиває загальну і дрібну моторику, орієнтування в просторі, довільну і мимовільну увагу, швидкість реакції. М'яч можна використовувати при вирішенні практично будь-якого розвивального завдання (наприклад, розвитку пам'яті або фонемного слуху, розширенні словарного запасу, автоматизації звуків і т.д.). Особливо ігри з м'ячем рекомендується використовувати при роботі з надмірно рухливими дітьми. За допомогою ігор з м'ячем енергію дітей можна направити в потрібне русло, структуруючи їх діяльність, додаючи їй цілеспрямований характер.
Набір геометричних фігур різної форми (квадрати, трикутники, круги). Пропонуємо дитині розкласти їх по групах. У цьому завданні розвиваються здібності об'єднувати предмети за загальною ознакою (здійснювати прості узагальнення). Також фігури використовуються для розвитку рахункових операцій, моторики і конструювання.
Пірамідка - з її допомогою можна працювати відразу по декількох напрямках:
сприйняття величини кілець - вчимося класифікувати предмети від великого до маленького, поняття "великою - маленький";
сприйняття кольору - відпрацьовуємо основні назви кольорів предметів;
рахунок (перерахунок кілець);
розвиток пам'яті (якого кольору кільце заховане);
Пірамідкою можна починати грати з 1,5 - 2-х років. До 2,5 - 3 років дитина повинна уміти збирати пірамідку з урахуванням величини кілець. Простішою, ніж пірамідка є вкладиші, що вкладаються один в одного. Ними починаємо грати в 1 - 1,5 роки.
Складання матрійки
Після того, як навчилися збирати вкладиші, можна переходити до матрійки з трьох - чотирьох елементів. Пізніше доходимо до шести. Тут ми можемо спостерігати розуміння дитиною інструкції, розуміння послідовності дій, класифікацію розмірів та частин . До п'яти років діти збирають шестискладову матрійку.
М'який конструктор - використовується для розвитку моторики пальців рук, зорового сприйняття і таких розумових процесів, як аналіз і синтез. Аналіз - це розчленовування цілого на частини, а синтез - це складання цілого з частин. Ці процеси розвиваються у дитини з одного року, коли вона прагне зламати іграшку, подивитися, що у неї всередині. Завдання малюка, що збирає м'який конструктор, правильно співвіднести частини між собою, зібравши з них ціле.
Розвиваємо мову дітей
(що батьки можуть зробити, аби у дитини розвивалась мова )
1. Розмовляйте з малюком якомога більше. Ваша мова повинна бути граматично правильною, вимовляйте всі так, як потрібно, бо вживання "дитячої" мови зашкодить формуванню "нормальної" мови дитини.
2. Будьте уважними до того, що намагається сказати вам малюк. Вислуховуйте його та давайте відповіді на усі запитання. Це - запорука успішного подальшого розвитку не лише уміння розмовляти, але й мислити, а також прагнення пізнавати світ.
3. Якщо дитина помиляється, коли говорить, ставтеся до цього поблажливо. Помилки - це необхідний етап розвитку мови, а ваші критичні зауваження можуть вплинути так, що маля, боячись помилитися, повільніше розвиватиметься.
4. Розвивайте уміння малюка слухати та бути уважним. Грайте з ним в ігри, які сприяють розвитку уміння слухати та чути: учіть його слухати навколишні звуки та розрізняти їх: "Ось чуєш, їде машина, а це гудить пилосос, а що це? Так, правильно, це йде будильник." Нехай малюк вчиться самостійно розрізняти звуки, відгадувати, що як звучить, а що не звучить.
5. Часто діти вміють прекрасно отримувати все бажане зовсім без допомоги слів. Їм буває достатньо вказати пальчиком на омріяний предмет і вимовити магічні слова: "Дай", як їх бажання відразу здійснюється. Але такий стан справ не може задовольнити потреб малюка в розвитку мови як засобу спілкування з іншими людьми. Розуміти його будете лише ви та найближчі люди. Тому привчайте дитину до того, щоб вона якомога повніше висловлювала свої бажання, говорила нові слова, речення, фрази.
6. Учіть дитя невеликим віршикам, казочкам, адже, запам'ятовуючи їх та повторюючи, воно вивчає нові для себе слова, тренує пам'ять і увагу.
7. Вчіть малюка будувати зв'язні розповіді про те, що його оточує, описувати малюнки в книжечках. Це сформує таке вміння, як контекстна мова, тобто здатність уявити собі події, що мають відбутися, зуміти знайти форму для розповіді про них та висловлення. Для цього, розглядаючи книжечку, ставте маляті запитання: "хто це" (собачка), "яка собачка" (біла, пухнаста, кумедна), "що вона робить" (гризе кісточку) тощо. А тоді, підсумовуючи, складіть коротеньку розповідь за малюнком: це маленька пухнаста собачка, вона має кісточку і гризе її. За деякий час ваша дитина здатна буде сама придумати аналогічну історію, описуючи малюнок, власні іграшки, події, що відбувалися з нею впродовж дня.
8. Постійно вводьте нові слова, які зображають предмети навколишнього світу, явища та події. Обов'язково пояснюйте значення нових слів, що зустрічаються в мові, оповіданнях чи віршиках, які ви читаєте. А ще можете погратися у "відгадайку": нехай малюк сам спробує зрозуміти, що означає нове слово. Це буде доступним дитині на третьому році життя.
9. Засвоюючи мову, дитя починає використовувати її не лише для спілкування з іншими людьми, але й для того, щоб планувати власну діяльність. У нього поступово формується так звана мова "для себе". Одного разу ви помітите, що дитина супроводжує власні ігри незрозумілим бурмотанням, словами, які не звернені ні до кого особисто. Із часом вона не просто коментуватиме, що робить, але й плануватиме словесно свої майбутні дії. Ви допоможете малюку, якщо навчите його розповідати про те, що він планує робити спочатку вам. Запитуйте щоразу: "Що ти хочеш робити? Куди покладеш цю іграшку? Хто буде кататися на машині спочатку: лялька чи ведмедик?" Такі розповіді допоможуть дитині швидше навчитися планувати власні дії, сприятимуть розвитку мислення та внутрішньої мови.
Якщо ви приділите розвитку мови дитини достатньо часу, сил та уваги, то з часом ваш малюк обов'язково порадує вас чудовою вимовою, умінням гарно розмовляти, правильно будувати речення, в нього виробиться природне чуття мови, любов до слова - писаного чи сказаного. Приємного вам спілкування!
Готуємо дитину до школиПідготувати шестирічну дитину до школи - значить дати їй певне фізичне загартування, настроїти психологічно і морально до систематичної щоденної праці , підготувати мислення дитини до навчання.    Бажання вчитися або допитливість, бажання пізнавати - це ті nepшi риси вдачі, які потрібно розвивати і виховувати у майбутнього школяра.
Здоров'я дитини як один з найважливіших факторів успішного навчання у школі.
    До успішного навчання потрібно підготувати дитину не тільки морально, інтелектуально, а й фізично. Тому потрібні і корисні такі рекомендації:
1. 3малку привчайте дитину дотримуватись правил особистої гігієни.
2. Виробіть для дитини чіткий режим дня і намагайтесь його дотримуватись.
3. Привчайте дитину до ранкової зарядки. Фізичними вправами особливо корисно займатись на свіжому повітрі.
4. 3 раннього дитинства загартовуйте вашу дитину.
5. Влаштовуйте дитині прогулянки в будь-яку погоду. Пам'ятайте! Хвора дитина - це горе не тільки для батьків, але й для вчителів: порушується звичний навчальний ритм, дитині приводиться весь час «наздоганяти» матеріал.
6. Перед заняттями у школі проконсультуйтесь з психологом, логопедом. При необхідності виправте, з допомогою фахівця, мовленнєві недоліки дитини.
7. Відвідайте стоматолога, вилікуйте дитині всі хворі зуби.
8. Перевірте зір вашої дитини в окуліста.
    Шановні батьки! Ваші діти готуються до відповідального періоду життя, тож допоможіть їм у цьому!
Рекомендації батькам майбутнього першокласника
· Починайте «забувати» про те, що ваша дитина маленька. Давайте їй посильну роботу дома, визначте коло її обов’язків. Зробіть це м’яко: «Який ти в нас уже великий, ми навіть можемо довірити тобі помити посуд.
· Залучайте дитину до економічних проблем родини. Поступово привчайте порівнювати ціни, орієнтуватися в сімейному бюджеті (наприклад, дайте гроші на хліб і на морозиво, коментуючи суму на той й на інший продукт).
· Не лайте, а тим більше – не ображайте дитини в присутності сторонніх. Поважайте почуття й думки дитини. На скарги з боку навколишніх, навіть учителя або вихователя, відповідайте: «Спасибі, ми обов’язково поговоримо на цю тему».
· Навчіть дитину ділитися своїми проблемами. Обговорюйте з нею конфліктні ситуації, що виникли з однолітками і дорослими. Щиро цікавтеся її думкою, тільки так ви зможете сформувати в неї правильну життєву позицію.
· Постійно говоріть з дитиною. Розвиток мовлення – запорука гарного навчання. Були в театрі (цирку, кіно) – нехай розповість, що більше всього сподобалося. Слухайте уважно, ставте запитання, щоб дитина почувала, що вам це цікаво.
· Відповідайте на кожне запитання дитини. Тільки в цьому випадку її пізнавальний інтерес ніколи не згасне.
· Постарайтеся хоч іноді дивитися на світ очима вашої дитини. Бачити світ очима іншого – основа для взаєморозуміння.
· Частіше хваліть вашу дитину. На скарги про те, що щось не виходить, відповідайте: «Обов’язково вийде, тільки потрібно ще раз спробувати». Формуйте високий рівень домагань. І самі вірте, що ваша дитина може все, потрібно тільки допомогти. Хваліть словом, усмішкою, ласкою й ніжністю.
· Не будуйте ваші взаємини з дитиною на заборонах. Погодьтеся, що вони не завжди розумні. Завжди пояснюйте причини ваших вимог, якщо можливо, запропонуйте альтернативу. Повага до дитини зараз – фундамент шанобливого ставлення до вас тепер і в майбутньому. Показуйте дитині, що її люблять такою, якою вона є, а не за якісь досягнення
Не можна ніколи (навіть у пориві гніву ), говорити дитині ,що вона гірша за інших.Треба чесно й терпляче відповідати на будь-які її запитання.Намагайтесь щодня знаходити час, щоб побути наодинці зі своєю дитиноюНавчайте дитину вільно спілкуватися не тільки зі своїми однолітками, але й з дорослими.Не соромтесь підкреслювати, що ви пишаєтеся своїм малюком.Будьте чесні в оцінках своїх почуттів до дитини.Завжди говоріть дитині правду, навіть коли вам це невигідно.Оцінюйте тільки вчинки, а не її саму.Не домагайтеся успіху силою. Примус – найгірший варіант морального виховання. Примус руйнує особистість дитини.Думайте про дитячий «банк» щасливих спогадів. Дитина ставиться до себе так, як ставляться до неї дорослі. І взагалі, хоч інколи ставте себе на місце своєї дитини і тоді ви краще зрозумієте, як її виховуватиТоргівля людьми — проблема сучасності
      Сьогодні, в XXI столітті, для багатьох людей проблема торгівлі людьми є незрозумілою і неприйнятною. В усьому світі торгівля людьми — один з найтяжчих злочинів проти особи. Незважаючи на увагу міжнародних організацій до зазначеної проблеми, торгівля людьми, примусова проституція, торгівля людськими органами в останні роки набули поширення як види незаконного бізнесу.
     Торгівля людьми означає здійснювані з метою експлуатації вербування, перевезення, передачу, переховування або утримання людей шляхом загрози або застосування сили, інших форм примусу, викрадення, шахрайства, обману, зловживання владою або уразливістю становища, або шляхом підкупу, у вигляді платежів або вигод, для одержання згоди особи, яка контролює іншу особу. Згода жертви торгівлі людьми на заплановану експлуатацію, про яку йдеться вище, не береться до уваги, якщо було використано будь-який із перерахованих заходів впливу. Експлуатація включає, як мінімум, експлуатацію проституції інших осіб або інші форми сексуальної експлуатації, примусову працю або послуги, рабство або звичаї, подібні з рабством, підневільний стан або вилучення органів. Вербування, перевезення, передача, приховування або утримання дитини з метою експлуатації вважаються «торгівлею людьми», навіть якщо вони не пов’язані із застосуванням будь-якого із заходів впливу.
     Сьогодні страшне слово «торгівля людьми» стосується й українських громадянок, адже Україна є однією з країн-постачальниць на ринку торгівлі жінками. Дослідники з різних країн звернули увагу, що жінки швидше погоджуються на роботу, що не відповідає їхньому рівню освіти і кваліфікації. У той час як чоловіки в подібній ситуації вагаються з прийняттям рішення щодо виїзду працювати за кордон або зовсім не бажають працювати. Зростає кількість родин, де жінки є основними годувальницями, на яких лежить відповідальність за всю сім’ю.
       До торгівлі людьми можна віднести і таке явище: працюючи неофіційно у роботодавця, людина продає свою працю, отримуючи зарплату в конверті. Роботодавець не сплачує внески у Пенсійний та інші фонди. Соціально така людина не захищена ні сьогодні, ні в майбутньому.
      З 2002 року в Україні діє «Комплексна програма протидії торгівлі людьми». Мета програми — запобігання торгівлі людьми, особливо жінками та дітьми, кримінальне переслідування осіб, причетних до торгівлі людьми, захист та реінтеграція потерпілих внаслідок цього злочину.
Також діє національна безкоштовна гаряча лінія з протидії торгівлі людьми за телефоном 8-800-500-22-50
Послуги надаються на безоплатній та конфіденційній основі.
Повага до прав один одного – запорука щасливої сім’ї
    Сім’я – це спілкування з партнерами - батьками. дітьми, подружжя між собою, то важливо знати і пам’ятати свої людські права та права інших людей. Ці права має кожна людина в сім’ї, незалежно від віку. Тільки поважаючи і дотримуючись цих прав, можна досягти справді партнерських відносин. Усі члени, як молодші так і дорослі, мають знаходитись у психологічно комфортному середовищі. Ось ці права :
   Психологічне право людини – право не дозволяти іншим маніпулювати вами .
   Право на свій розсуд вирішувати, що робити ,як робити і як відчувати. Це право дитини часто порушується, коли діти дорослішають і намагаються відшукати своє місце в житті. Звичайно ж, люблячі батьки краще знають, як треба влаштувати життя дитині, з ким їй одружитися, куди піти навчатися .Саме керуючись цією «незаперечною логікою» , батьки псують жиггя собі і своїм дітям
    Право самим відповідати за вирішення своїх проблем. Коли дитина робить вибір, вона повинна усвідомлювати, що при цьому відповідальність за наслідки зробленого вибору покладається на неї.
Адже часто за найменших труднощів батьки намагаються перебрати ініціативу на себе, працюючи рятівною службою. При цьому в дитини залишається відчуття своєї нікчемності, відчуття того, що вона ні на що не здатна.
    Право робити помилки. Право зробити помилку, відчути її наслідки і зробити висновки – дає можливість дитині самоствердитися, зрозуміти свої можливості, стати дорослішою.
    Право на свою власну думку – право дитини, яка здатна формулювати свої погляди, висловлювати їх з усіх питань, що її стосуються.
В основі партнерської сім’ї є повага до всіх її членів, від найменшого

ХАРЧУВАННЯ ДІТЕЙ - ПОГЛЯД ПСИХОЛОГА.      Нервово – психічний розвиток дітей оцінюється за віковими показниками. При цьому звертається увага на правильність розвитку рухових функцій, мови, навичок самообслуговування, особистої і загальної гігієни, ігрової та трудової діяльності, готовності до навчання в школі.
     Для доброї роботи тіла дитині потрібна достатня кількість енергії. Одним з важливих її джерел є їжа. Але останнім часом вона є не тільки необхідним джерелом енергії, а й досить потужним джерелом зайвих калорії, які негативно впливають на роботу всіх органів тіла.
      У розвинених країнах проблема повноти набуває характеру епідемії. У США понад 40% дітей страждають від зайвої ваги, на жаль, і Україна не «пасе задніх».Діти з надмірною вагою мають проблеми з руховою активністю, що негативно може позначитись на їх психічному розвитку, уповільнюючи та обмежуючи деякі їх здібності. Це дає привід відчувати на собі в певній мірі утиски особливо в подальшому житті(насмішки, образи, клички, дражнили і т. д.) Тому означена проблема заслуговує на особливу увагу громадськості, позаяк це не тільки проблема фізичного, тілесного плану, але й психологічного, який негативно може позначитись на соціалізації дитини, та взаємовідносинах з оточуючими.
      Через неправильне харчування повнота більш поширена серед родин з невеликим достатком, але ті самі проблеми зустрічаються і у родин з високим достатком .Вона трапляється у дітей, котрих вигодовують штучно. Нерідко буває так, що мати, яка занадто опікує дитину, турбується про її здоров’я, намагається частіше її годувати. У інших матерів надмірна турбота про харчування дітей заміняє любов, яку вони не здатні дати їм.
        Повнота з’являється в результаті того, що при перегодовуванні кількість жирових клітин збільшується швидше, ніж при нормальному харчуванні. Позбутися надлишкової ваги вкрай складно, тому найчастіше повні діти стають гладкими в дорослому віці.
       Повні діти їдять швидше, ніж їх однолітки з нормальною вагою. Ця різниця стає помітною вже в тому віці, коли діти починають їсти самостійно. Тому батькам слід суворо дотримуватись ритму прийому їжі, витримки частоти годувань і обсягу порцій, розподілу калорійності їжі протягом доби відповідно до вікових нормативів. Важливо привчати дітей їсти повільно, ретельно пережовуючи їжу, для покращення її перетравлювання у шлунку та досягнення стану ситості(нейропсихологічні дослідження вказують на те, що мозковий центр «насичення» спрацьовує з запізненням приблизно 15 – 25 хв.), тому швидкий процес вживання їжі спонукає до перенасичення організму зайвою їжею, що буде перетворюватись у жири і відкладатись під шкірою.
       Не варто також давати дітям підсилене харчування ввечері (після 18 – 19 год.) так як процеси спалювання жиру в організмі відбуваються протягом 10 – 12 год . на день, а у вечірні години переважає процес відкладення жиру.
       Поганий апетит у дошкільників може свідчити про ознаки неповного здоров’я або нездоров’я дітей, що можуть характеризуватися як: часткове зниження апетиту, повільна їда, не пережовування їжі, зменшення ваги тіла, повна відмова від їжі. Велика кількість залишків їжі на тарілці (понад 15% від об’єму порції) можуть свідчити про погане самопочуття дитини, низьку смакову якість страви, нераціонально складене меню, помилки у режимі харчування (скорочення інтервалів між прийомами їжі). Поганий апетит дитини не повинен бути приводом для насильного годування , «буквального впихування», не дивлячись на небажання дитини їсти. Насильне годування може сприяти виникненню онанізму у дітей. Найбільш часто це може зустрічатися у дітей в яких знижена вага та недостатньо активні травні соки (ферменти). Якщо дитина, в якої нормальний апетит, отримує вдоволення від їжі, її смаку в роті, то при насильному годуванні цього не відбувається. Більш того, сам акт їжі супроводжується негативними емоціями, а їжа дитині здається не тільки несмачною, але й відразливою,що викликає тошноту, рвоту. В результаті з нормального процесу розвитку почуття тіла виключається одна з чуттєвих зон організму. Але слизова губ і рота рефлекторно пов’язана з областю геніталій, тому, «мовчання» однієї рефлекторної зони змушує раніше часу «говорити» іншу зону в даному випадку - зону геніталій. Її передчасна підвищена рефлекторна збудливість створює напругу, яка частково долається через онанізм.
       Важливою проблемою для фізичного та психічного розвитку малят є також проблема йододефіциту, яка за останніми дослідженнями в Україні характерна практично для всіх її регіонів. Йододефіцит може суттєво загрожувати розумовим здібностям дітей. За оцінками Всесвітньої організації охорони здоров’я, результатом йододефіциту може бути погіршення розумового розвитку в Україні на 15 пунктів. Тому слід постійно додавати йодовану сіль в їжу, так як вона є джерелом подолання йододефіциту у людини.
         Отже, виховання культури харчування повинно орієнтуватися на систему психологічних впливів на дитину та врахування індивідуальних особливостей кожного малюка.
                                                                                                        Практичний психолог ДНЗ № 7 «Дюймовочка» Рибак Л.О.

Психолог радитьЧОМУ ДЕЯКІ БАТЬКИ ЗАВДАЮТЬ СВОЇМ ДІТЯМ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ТРАВМИ?
Якщо батьки, коли вони самі були дітьми, не отримали достатньої любові і турботи , їм важко задовольняти потреби своїх дітей. Вони потребують допомоги психологів та психотерапевтів для вирішення своїх внутрішніх конфліктів, що виникли внаслідок отриманих у дитинстві психічних травм. Такі батьки часто не сприймають усерйоз потреби своїх дітей. Вони висміюють їх, не дозволяють їм виражати свої істинні почуття, їм важко поважати своїх дітей як окремих особистостей зі своєю власною свободою.
    Проектуючи свої проблеми на дітей, вони їх б’ють, ображають, брешуть, погрожують їм, ізолюють, не довіряють дітям, зневажають, примушують, принижують і втручаються в особистий простір своїх дітей. Такі батьки можуть використовувати своїх дітей як засіб для задоволення власних егоїстичних потреб, часто не усвідомлюючи шкоди, якої завдають дитині. Такі діти страждають від психологічних травм.
    Часто батьки вірять, що такий стиль спілкування з дитиною для її ж добра. Вони не хочуть зіпсувати дитину, або виправдовують свою жорстоку поведінку розмовами про дисципліну і суворе виховання.
    Таким батькам важливо змінити неправильне сприйняття свого дитинства, щоб не перенести на власних дітей принцип «для твого ж добра».(Мене били і я виріс достойною людиною, тому і своїх дітей буду так виховувати).
    Деякі батьки відчувають, що, поводячись так зі своїми дітьми, вони доводять собі, що їхні батьки дійсно любили їх, їм важко подивитися в обличчя тому факту, що батьки не любили і, можливо, не могли любити їх так сильно, як вони в тому мали потребу. Майже кожна травмована дитина дає собі таємну клятву в тому, що коли вона виросте, то не буде говорити своїм дітям образливих слів, бити, принижувати їх. На жаль, майже всі, ставши дорослими, в ситуації сімейного конфлікту переконуються, що порушують цю клятву, говорять або роблять своїм дітям саме те, що робили їм, і часто використовують ті самі методи або ті самі слова (хибне коло жорстокості).
ДОРОСЛІ ПОРУШУЮТЬ ПРАВА ДИТИНИ ЯКЩО :
· Знущаються над дитиною;
· Б’ють дитину;
· Завдають шкоди здоров’ю дитини;
· Залякують дитину використовуючи при цьому суспільні установи (міліцію, церкву, спецшколу, колонію, психіатричну лікарню);
· Порушують її статеву недоторканість;
· Навіюють страх за допомогою жестів, поглядів;
· Перебивають дитину під час розмови;
· Ізолюють дитину;
· Контролюють її доступ до спілкування з ровесниками, дорослими, родичами, одним з батьків;
· Використовують образливі прізвиська;
· Соромлять дитину;
· Використовують її як передавача інформації між батьками під час конфліктів у сім’ї;
· Контролюють поведінку дитини за допомогою грошей;
· Ігнорують її;
· Не задовольняють її основні потреби ;
· Використовують дитину як засіб економічного торгу під час розлучення;
· Погрожують залишити її;
· Погрожують фізичною розправою;
· Поводяться з дитиною як з прислугою;
· Відмовляються повідомити про важливі рішення ,які безпосередньо стосуються її долі.
    ЯК ВИ МАЄТЕ ПОВОДИТИСЬ ІЗ ДИТИНОЮ                                                                                                                     
Довіряйте Вашій дитині та поважайте її, визнавайте права дитини на свої власні почуття, право на вибір друзів та діяльності.
· Визнавайте право дитини на особисте життя;
· Довіряйте дітям;
· Поважайте почуття іншого з батьків;
· Говоріть та дійте так, щоб діти відчували себе у безпеці та комфортно.
· Діти повинні мати можливість розповісти вам про те, що вони відчувають. Починайте розмову з таких слів : «Я, відчуваю, що ти чимось наляканий. Розкажи мені про це».
· Будьте послідовним;
· Створюйте правила поведінки відповідно до вікового розвитку дитини;
· Усно визначайте вашої очікування та межі дозволеного;
· Давайте настанови, а не покарання;
· Не залишайте дитину без нагляду в громадських місцях;
· Підтримуйте сімейний розклад – дитина повинна знати, коли ви повернетесь;
· Навчайте свою дитину правил особистої гігієни та правильного харчування;
· Беріть участь у житті дитини: заходах, що проводяться в д/с, дитячих іграх, спілкуйтеся з її друзями;
· Залучайте дітей до своїх заходів:
· Розповідайте дитині про своє бачення життєвих цінностей;
· Якщо дитина вас дратує, скажіть їй про свої відчуття від першої особи: «Я не люблю, коли діти неохайні» , «Мені важко, коли хтось заважає».Не звинувачуйте дитину.
· Заохочуйте дітей займатися тим, що їм цікаво;
· Будьте позитивними;
· Дозволяйте дітям не погоджуватися з вами;
· Відзначайте їх успіхи;
· Навчайте їх необхідних навичок;
· Виражайте свою любов до дитини словами та пестощами;
· Проявляйте любов, коли дитина відчуває фізичний та душевний біль



Якими діти народжуються — ні від кого не залежить, але в наших силах зробити їх хорошими через правильне виховання.— Плутарх
Доброго дня, шановні батьки!
А чи замислювалися Ви, хто несе найбільшу відповідальність за виховання дитини?
Сучасна сім’я несе найбільшу відповідальність за виховання дитини.
Саме вона має виконувати головне завдання — забезпечувати матеріальні та педагогічні умови для духовного, морального, інтелектуального й фізичного розвитку юного покоління.
Конституційним обов’язком батьків є утримання своїх дітей до повноліття.
Законами України «Про освіту», «Про позашкільну освіту» на батьків покладена відповідальність за фізичне здоров’я та психічний стан дітей, створення належних умов для розвитку їхніх природних здібностей.
Від сім’ї починається шлях дитини до пізнання світу, свого становлення як особистості, шлях до шкільного та позашкільного навчання.
Адже життєвою дорогою дитину ведуть два розуми, два досвіди: сім’я та навчальний заклад.
У вихованні дитини відбивається вся організація життя сім’ї, працьовитість, духовне багатство й моральна чистота матері та батька.
Майбутнє належить тільки дітям! Робіть усе, щоб дитинство й майбутнє наших дітей було прекрасними.
Сутність педагогічної культури сім’ї
Аналіз наукових праць вітчизняних і зарубіжних дослідників свідчить, що формування педагогічної культури батьків — це систематична й змістовна програма, мета якої є поширення інформації, знань і навичок у різних аспектах діяльності батьків або як спроба підвищити свідомість батьків щодо виховання своїх дітей і озброїти їх певними виховними навичками.
Метою формування педагогічної культури батьків є розвиток у них рис вихователів. Самовиховання батьків означає зростання самосвідомості й встановлення власної шкали цінностей.
Формування педагогічної культури батьків — це процес розвитку не тільки однієї особистості — батька чи матері, це спільне вдосконалення всіх членів родини. У широкому розумінні формування педагогічної культури батьків можна розглядати як виховання самих батьків, а саме: знання законодавства про шлюб і сім’ю; оволодіння навичками ведення хатнього господарства; знання про фізичні та фізіологічні особливості дитячого організму, дитячі хвороби; формування стосунків між членами сім’ї тощо.
Таким чином, формування педагогічної культури батьків — це спроба допомогти сучасній сім’ї у виконанні нею функцій виховання. Урешті-решт ідеться про право дитини на таких батьків, які здатні забезпечити їй можливість усебічного розвитку і сімейного добробуту. Сім’я — це основа суспільства і замінити її не в змозі жодна офіційна організація чи установа.
За сучасних умов, коли інформаційний простір для більшості батьків обмежений теле- і радіоновинами, американськими бойовиками і трилерами, відсутністю книг і журналів для батьків у зв’язку з їх непомірною вартістю, одним із центрів роботи з формування педагогічної культури батьків знаходиться у позашкільному закладі, а головним провідником знань є керівник.
Рекомендації батькам гіперактивних дітей
• У своїх відносинах із дитиною дотримуйтеся «позитивної моделі». Хваліть її в кожному випадку, коли вона цього заслужила, підкреслюйте успіхи. Це допоможе зміцнити в дитини впевненість у власних силах.
• Уникайте повторень слів «ні» і «не можна».
• Говоріть стримано, спокійно і м’яко.
• Давайте дитині тільки одне завдання на певний відрізок часу, щоб вона могла його завершити.
• Для підкріплення усних інструкцій використовуйте зорову стимуляцію.
• Заохочуйте дитину до всіх видів діяльності, що вимагають концентрації уваги.
• Підтримуйте вдома чіткий розпорядок дня. Час прийму їжі, виконання домашніх завдань і сну повинний відповідати цьому розпорядкові.
• Уникайте по можливості скупчень людей. Перебування у великих магазинах, на ринках, у ресторанах тощо чинить на дитину надмірно стимулюючий вплив.
• Під час ігор обмежуйте дитину тільки одним партнером. Уникайте неспокійних, гучних приятелів.
Рекомендації батькам по корекції тривожності дітей
У роботі з дітьми з тривожністю необхідно
• Постійно підбадьорювати, заохочувати демонструвати впевненість у їхньому успіху, у їхніх можливостях;
• Виховувати правильне ставлення до результатів своєї діяльності, уміння правильно оцінити їх, опосередковано ставитися до власних успіхів, невдач, не боятися помилок, використовувати їх для розвитку діяльності;
• Формувати правильне ставлення до результатів діяльності інших дітей;
• Розвивати орієнтацію на спосіб діяльності;
• Розширювати і збагачувати навички спілкування з дорослими й одноліткам, розвивати адекватне ставлення до оцінок і думок інших людей;
• Щоб перебороти скутість,потрібно допомагати дитині розслаблюватися,знімати напругу за допомогою рухливих ігор, музики,спортивних вправ ; допоможе інсценізація етюдів на пряв сміливості,рішучості ,що потребує від дитини психоемоційного ототожнення себе з персонажем;ігри,що виражають тривожність занепокоєння учасників,дають змогу емоційно відкинути пригніченість і страх , оцінити їх як характеристики ігрових персонажів ,а не даної дитини,і на основі психологічного «розототожнення» з носі є гнітючих переживань позбутися власних страхів.
• Не сваріть дитину за те, що вона посміла гніватися на вас. Навпаки, поставтеся до неї, до її обурення з розумінням і повагою: допоможіть їй усвідомити і сформулювати свої претензії до вас.
• Тільки тоді, коли емоції згаснуть, розкажіть дитині про те, як ви переживали, коли вона виявляла свій гнів. Знайдіть разом із нею владу форму висловлювання претензій.
• Поспостерігайте за собою. Дуже часто ми самі виховуємо своє роздратування, терпимо його доти, доки воно не вибухне, як вулкан,яким уже не можна керувати. Набагато легше й корисніше вчасно помітити своє незадоволення і проявити його так, щоб не принизити дитину, не звинуватити, а просто виявити своє незадоволення.
Кілька порад батькам із формування в дітей адекватної самооцінки
• Не оберігайте дитину від повсякденних справ, не прагніть вирішувати за неї всі проблеми, але і не перевантажуйте її тим, що їй непосильно. Нехай дитина виконує доступні їй завдання і одержує задоволення від зробленого.
• Не перехвалюйте дитини, але ї не забувайте заохочувати її, коли вона цього заслуговує.
• Заохочуйте в дитині ініціативу. Нехай вона буде лідером усіх починань, але також покажіть, що інші можуть бути краще її.
• Не забувайте заохочувати інших у присутності дитини. підкресліть достоїнства іншого і покажіть, що ваша дитина також може досягти цього.
• Показуйте своїм прикладом адекватність ставлення до успіхів і невдач. Оцінюйте у голос свої можливості й результати справи.
• Не порівнюйте дитини з іншими дітьми. Порівнюйте її із самою собою (тією, якою вона була вчора чи, можливо, буде завтра).
Особливості стилю поведінки із сором’язливими дітьми:
• Розширюйте коло знайомих своєї дитини, частіше запрошуйте до себе друзів, беріть дитину в гості до знайомих людей.
• Не варто постійно турбуватися про дитину, прагнути оберігати її від небезпек, в основному придуманих вами, не намагайтеся самі зробити все за дитину, запобігти новим ускладненням, дайте їй певну міру волі і відкритих дій.
• Постійно зміцнюйте в дитині впевненість у собі, у власних силах.
• Залучайте дитину до виконання різних доручень, зв’язаних із спілкуванням, створюйте ситуації, в яких сором’язливій дитині довелося б вступити в контакт з «чужим» дорослим. Наприклад: «Треба довідатися, про що ця цікава з чудовими картинками. Давайте запитаємо в бібліотекаря і попросимо дати її нам подивитися». Звичайно в такій ситуації «вимушеного спілкування дитина спочатку на стільки, що вітається тільки пошепки, відводячи очі, і не відриваючись від руки матері. Зате, ідучи, прощається голосно й чітко, іноді навіть посміхається.
Кілька порад батькам замкнутих дітей:
• Розширюйте коло спілкування вашої дитини, знайомте її з новими людьми.
• Підкреслюйте переваги і користь спілкування, розповідайте дитині, що нового й цікавого ви довідалися, а також, яке задоволення ви одержали, спілкуючись з тією чи іншою людиною.
• Прагніть самі стати для дитини прикладом людини, що ефективно спілкується.
Принципи спілкування з агресивними дітьми:
• Пам’ятайте, що заборона й підвищення голосу — найнеефективніші способи подолання агресивності. Тільки зрозумівши причини агресивності і знявши їх, ви можете сподіватися, що агресивність дитини буде знижена.
• Дайте можливість вихлюпнути свою агресію, спрямувати її на інші об’єкти. Дозвольте їй побити подушку або розірвати «портрет» її ворога і ви побачите, що в реальному житті агресивність у даний момент знизилася.
• Показуйте дитині особистий приклад ефективної поведінки. Не допускайте при ній вибухів гніву.
• Важливо, щоб дитина повсякчас почувала, що ви любите, цінуєте і приймаєте її. Не соромтеся зайвий раз її приголубити або пожаліти. Нехай вона бачить, що потрібна й важлива для вас.
Поради батькам конфліктних дітей
• Стримуйте прагнення дитини провокувати сварки з іншими. Треба звертати увагу на недоброзичливі погляди один на одного або бурмотіння собі під ніс. Звичайно, в усіх батьків бувають моменти, коли ніколи й неможливо контролювати дітей. І тоді найчастіше виникають «бурі».
• Не намагайтеся припинити сварку, обвинувативши іншу дитину в її виникненні і захищаючи свою. Намагайтеся об’єктивно розібратися в причинах її виникнення.
• Після конфлікту обговоріть з дитиною причини його виникнення, визначте неправильні дії вашої дитини, що призвели до конфлікту. Спробуйте знайти інші способи виходу з конфліктної ситуації.
• Не обговорюйте при дитині проблеми її поведінки. Вона може утвердитися в думці про те, що конфлікти неминучі, і буде продовжувати провокувати їх.
Типи неправильного виховання в сім’ї
У дитячому та підлітковому віці виховний вплив батьків і близьких є головним у формуванні певного стереотипу поведінкових реакцій.
Можна визначити деякі типи неправильного виховання, що впливають на поведінку дитини.
1. Бездоглядність — дитина поза увагою батьків. Батьки й ніби турбуються про неї, але в основному дитина полишена сама на себе. Її духовними потребами, захопленнями ніхто не цікавиться, а навчання, вчинки, поведінка залишаються без контролю, та уваги батьків.
2. Впливає на поведінку дитини й надмірна опіка з боку батьків — гіперопіка. В цьому випадку характерні безперервні заборони, настанови, повчання, контроль за кожним кроком. У підлітків часто цей стиль викликає протест, що призводить до загострення взаємин.
3. Інколи бажання дитини позбутися найменших труднощів, неприємних обов’язків стає настільки великим, що навколо неї створюють атмосферу захоплення, перебільшення, нахваляння її здібностей, найчастіше міфічних. Усі бажання дитини виконують, вона в центрі уваги — кумир сім’ї. виховується егоцентризм, виникають труднощі у створенні навичок систематичної праці та самостійності.
4. Наступний тип — емоційне відкидання. Характерні ознаки: відчуженість, уникання контактів. Спостерігається в сім’ях, де один із батьків обтяжений дитиною, яка це постійно відчуває, або ж у сім’ях, де є інша дитина, яка має більше уваги з боку батьків. Сприяє розвитку підвищеної вразливості.
5. Для жорстких взаємин характерною ознакою є жорстоке ставлення з суворим покаранням за дрібні провини. У дитини формується страх перед батьками, жорстокість.
6. Часто можна почути від батьків: «Я не мала змоги...», «У моїх батьків не було змоги...», «Я все життя мріяла,...то нехай моя дитина досягне цього». Батьки намагаються дати дитині якомога ширшу освіту, розвинути примарні здібності. Дитина постійно зайнята, від неї вимагають високих результатів, не враховуючи її інтелектуальних можливостей. Дитина не має змоги гратися, спілкуватися з однолітками. З часом починає виконувати все формально. Такий стиль сприяє виснаженню нервової системи і виникненню тривожності. Це надмірна вимогливість.
Звичайно, це не все, що призводить до порушень поведінки та виникнення шкідливих звичок.
Можливі й інші причини:
1. Особливості пубертатного періоду.
2. Ураження головного мозку, хронічні захворювання, інтоксикація.
3. Різноманітні психічні травми — тяжкі, іноді надто сильні для особистості переживання, які супроводжують негативні емоційні реакції. Діють вони, як правило, не ізольовано одне від одного, а в комплексі. Основним стимулятором є все-таки сімейне виховання.
Поради виховання важких підлітків
1. Інтерес
З’ясуйте, що подобається вашій дитині. Коли ваш підліток був дитиною, можна знайти щось, чим можна було б з ним займатися. Але коли вони дорослішають, вам доведеться докласти додаткових старань, аби довідатись, що подобається вашим дітям. Можливо, це буде не просто, але здатність співвідносити схильності й антипатії вашої дитини є важливою частиною побудови відкритих стосунків з нею.
Пам’ятайте: щоб бути гарним батьком вам також потрібно бути гарним другом.
2. Строгість
Чимало підлітків пручаються правилам і обмеженням. Вони думають, що вже дорослі, що можуть про себе подбати. Хоча це почасти й так, підліткам усе ще потрібні обмеження. З новими бажаннями вони можуть заподіяти собі значної шкоди, якщо не стримуватимуть себе відповідальністю.
Дайте зрозуміти вашій дитині, що в неї буде більше волі, але при цьому й більше відповідальності. Воля без відповідальності безглузда.
Вам варто допомогти своїй дитині навчитися планувати події наперед. Ви не повинні робити це за підлітка; просто спрямуйте його.
3. Спілкуйтеся щодня
Щоденне спілкування є важливим для підтримки відкритості між вами. Ваша дитина буде розкутішою, довірятиме вам, якщо ви спілкуватиметеся з нею щодня. Довіра ґрунтується на практиці. Її можна збудувати тільки на багатогранних відносинах, на гарному спілкуванні.
Навчіться пізнавати світ, у якому живе ваш підліток, поставте себе на його місце, і ви зможете не тільки досягти довіри у стосунках, але й краще зрозуміти його поведінку.
Щоденне спілкування покаже вашій дитині, що ви дбаєте про неї. Це дуже важливий фактор, тому що підлітки почуваються комфортніше з батьками, які активно залучені в їхнє життя. Інакше підлітки можуть звернутися до ненадійний однолітків за порадою або настановами. Дуже важливо, щоб батьки надавали їм керівництво й турботу, що їм так потрібно.
Виховання важких підлітків ніколи не було й не буде легким завданням. Різні батьки користуються для його розв’язання різними підходами. Безперечно, важливо вчинити так, як ви вважаєте правильним, але є деякі рекомендації, яких краще дотримуватися, щоб допомогти собі пройти через усе це, а також зрозуміти, що ви не єдиний у такій ситуації.
Підлітковий вік триває не вічно, тому не треба зациклюватися на ньому, що ваша дитина завжди залишиться важким підлітком. Натомість сконцентруйте свої сили й увагу, допоможіть дитині впоратись з її проблемами і стати відповідальним дорослим. Ви ж мріяли про це, коли дитина була маленькою?..
4. Терпіння
Коли йдеться про виховання важкого підлітка, ваша терпіння дуже важливе. Бути терплячим важко, тому ви захочете побачити результати негайно. Але у більшості випадків вашій дитині просто необхідно перерости таку поведінку. Можливо, варто відправити дитину у спеціальний центр виправного впливу, і це також потребуватиме від вас терпіння, поки програма не почне давати результатів. Загалом, якщо зможете знайти в собі терпіння, то керуватимете ситуацію значно краще
5. Упереджувальний підхід
Тільки-но ви помітили що в дитини з’явилися проблеми, вам необхідно починати діяти негайно. Можливо, вам необхідно подумати про спеціальну виправну установу для неповнолітніх ще до того, як ви вважатимете відправлення дитини туди необхідним. Негайний початок дій покаже підлітку, що ви не збираєтесь сидіти, склавши руки, й дозволити йому уживати наркотики, алкоголь або займатися іншими речами, яких ви не схвалюєте. Упереджу вальний підхід може скоротити глибину і тривалість проблем вашого підлітка.
6. Єдиний фронт
У багатьох випадках батьки не сходяться в думках про те, яке рішення їм необхідно прийняти щодо ситуації, в яку потрапила їхня дитина. У жодному разі не розказуйте про це своєму синові чи доньці. Ви маєте завжди демонструвати «єдиний фронт». Коли дитина зрозуміє, що ви дієте спільно, однією командою, і вона не зможе втекти під захист одного з батьків, ваші плани допомогти матимуть більші шанси на успіх
Як запобігти обману?
Пам’ятка для батьків
1. Сприймайте дитину безумовно. Любіть її не за те, що вона гарна, розумна, здібна, добре навчається, допомагає. Любіть її просто за те, що вона є.
2. Можна висловити своє незадоволення окремими діями дитини, але не дитиною загалом.
3. Будьте вірними своєму слову, обіцянкам. Навіть якщо є об’єктивні причини і через якісь обставини ви не зуміли дотриматися своєї обіцянки, не вважайте не гідним для себе пояснити дитині причин, з якої порушили її.
4. Будьте відвертими з дитиною. У побудові правильних і чесних відносин украй важливе бажання дитини бути з вами відвертим. Це бажання можна й потрібно стимулювати. Інколи ви самі можете стати ініціатором ігрової ситуації, де дитина, яка потрапила в скрутне становище, наприклад зламала квітку у вазі, має зробити свій внутрішній вибір на користь правди. При цьому можете сказати, що ви знаєте, хто зламав нещасливу квітку, і краще було б, щоб малюк поділився неприємною новиною раніше, оскільки спільними стараннями можна було б змінити ситуацію. Величезну роль тут відіграє ваша доброзичливість у словах та інтонації.
5. Можна засуджувати дії дитини, але не почуття, хоч якими б не бажаними чи недозволеними вони були. Якщо ці почуття з’явилися, отже для цього є підстави.
6. Незадоволення діями дитини не повинно бути систематичним, інакше воно переросте у її неприйняття.
7. Поступово, але не ухильно знімайте із себе турботу та відповідальність за особисті справи вашої дитини і передавайте їх їй.
8. Оцінюйте наслідки. Коли дитина вперше говорить неправду, необхідно пояснити їй наслідки цього вчинку. Зробіть це без сторонніх. Пояснення необхідне, воно дозволить дитині зрозуміти, що вона не одна у світі, що кожний вчинок має свій відголос — позитивний й негативний. Таке пояснення допоможе їй навчитися думати про майбутнє. Дайте змогу дитині самій залагоджувати наслідки її дій або бездіяльності. Тільки тоді вона дорослішатиме і ставатиме «свідомою».
9. Карайте дитину, залишаючи без хорошого, а не робіть їй погано.
10. Умійте прощати. Якщо ви ввели вдома «статусні» взаємини, без знижки на вік малюка ви ризикуєте виховати замкнену і боязку людину. Адже, даючи маху, дитина думає перш за все, що на неї чекає невідворотне і строге покарання. Відчуття самозбереження і бажання уникнути стає визначальним чинником в поведінці. І тут до брехні — один крок.
11. Посмійтеся разом. На несуттєву брехню можна відповісти з гумором. Насамперед це стосується маленьких дітей, які роблять перші спроби обманути. Залишаючись у рамках гри, ми ніби говоримо дитині: «Ти знаєш, що я знаю». Наш гумор дає дитині відповісти так само весело.
12. Заохочуйте чесність. Не залишайте непоміченим момент, коли ваша дитина призналася вам у чомусь. Повірте, що такі миті в житті дитини дуже важливі. Адже вона робить свій вибір. Не забудьте пояснити, в чому її помилка, але змістіть акцент на момент істини — на те, що ви пишаєтесь тим, що ваш малюк росте чесною людиною.
13. Подавайте власний приклад. Пам’ятайте: ваша дитина — це до великої міри ваш відбиток. Вона звертає увагу на те, що ви минаєте, навіть не озираючись. Ви виховуєте нечесну людину тоді, коли припускаєте можливість збрехати у присутності дитини. Інколи в цій брехні дитині відводиться визначена, нехай на перший погляд безневинна брехня. Наприклад: «Підійди, будь ласка, до телефону і відповідай, що мами вдома немає», — кажете ви і закладаєте цим фундамент для майбутньої брехні.
14. Любіть своє дитя. Якщо ви любите свою дитину — не уникайте шансу дати їй це відчути. Повторюйте частіше ці заповітні слова: «Я тебе дуже, дуже люблю»! навіть якщо дитина вчинила щось погане, все одно повторіть, що любите її. Так ви розвинете в душі малюка упевненість, що попри здійснені ним помилки, що він все одно улюблений і дорогий вам, що ви засуджуєте його вчинок, а не особистість загалом.
Правила бесіди за способом активного слухання
Якщо ви хочете послухати дитину, обов’язково поверніться до неї обличчям. Дуже важливо, щоб її і ваші очі були на одному рівні.
1. Якщо ви спілкуєтесь із засмученою дитиною, не варто ставити їй запитань. Бажано, щоб ваші відповіді звучали у стверджувальній формі. Здавалося б, різниця між стверджувальним реченням незначна, іноді це слабка інтонація, а реакція на них буває різна.
2. Дуже важливо у бесіді «тримати паузу». Після кожної вашої репліки краще за все помовчати. Пауза допомагає дитині розібратися у своїх переживаннях і одночасно повніше відчути, що ви поруч. Якщо її очі дивляться не на вас, а в бік чи вона «заглиблена у себе», продовжуйте мовчати: у дитини відбувається зараз дуже важлива внутрішня робота.
Бесіда за способом активного слухання незвична для нашої культури, нею оволодіти не просто. Однак результати приємні:
• Зникає чи принаймні сильно зменшується негативне хвилювання дитини. Тут виявляється чудова закономірність: розділена радість подвоюється, розділене горе зменшується вдвічі;
• Дитина, впевнившись, що дорослий готовий її слухати, починає розповідати про себе все більше.
• Дитина сама просувається у вирішення своєї проблеми.
Виховуємо хлопчиків, виховуємо дівчаток
(психолого-педагогічні рекомендації гендерного виховання)
• Ніколи не забувайте, що перед вами не просто дитина, а хлопчик чи дівчинка з властивими їм особливостями сприйняття, мислення, емоцій. Виховувати, навчати і навіть любити їх треба по-різному. Але обов’язково — сильно.
• Ніколи не порівнюйте хлопчиків та дівчаток, не ставте одних за приклад іншим: вони різні, навіть за біологічним віком — дівчатка звичайно старші від своїх ровесників-хлопчиків.
• Не забувайте, що хлопчики і дівчатка по-різному бачать, чують, відчувають дотик,по-різному сприймають простір і орієнтуються в ньому, а головне — по-різному осмислюють усе, з чим стикаються у цьому світі. І вже, звичайно, не так, як ми дорослі.
• Пам’ятайте: коли жінка навчає та виховує хлопчиків, їй мало знадобиться свій дитячий досвід. Порівнювати себе у дитинстві з ними — неправильно і морально.
Дорослі, якщо у вас проблема у спілкуванні з дитиною, якщо ви не розумієте один одного, не поспішайте звинувачувати в цьому її.
• Не перестарайтеся, вимагаючи від хлопчиків акуратності і старанності у виконанні вашого завдання.
• Намагайтеся, даючи завдання хлопчикам у дитячому садку, в школі, так і в побуті, включати в них момент пошуку, що потребує кмітливості. Не треба заздалегідь розповідати і показувати, що і як робити. Варто підштовхнути дитину до того, щоб вона сама знайшла принцип розв’язання, нехай навіть припустившись помилок.
• З дівчатками, якщо їм важко, треба разом, до початку роботи, розібрати принцип виконання завдання, що і як треба зробити. Водночас їх треба поступово вчити діяти самостійно, а не тільки за заздалегідь відомими схемами, підштовхувати до пошуку власних варіантів розв’язку незнайомих, нетипових задач.
• Не забувайте не тільки розповідати, а й показувати. Особливо це важливо для хлопчиків.
• Ніколи не лайте дитину образливими словами за нездатність щось зрозуміти або зробити, дивлячись на неї з висоти власного авторитету. Це зараз вона знає і вміє гірше за вас. Настане час, і, принаймні, в якихось галузях, вона знатиме і вмітиме більше від вас. А якщо тоді вона повторить ті самі слова, що їй зараз ви?
Пам’ятайте, що ми часто не дооцінюємо емоційну чутливість і тривожність хлопчиків.
• Якщо вам треба насварити дівчинку, не поспішайте висловлювати своє ставлення до неї — бурхлива емоційна реакція заважає їй зрозуміти, за що її лають. Спочатку з’ясуйте у чому її помилка.
• Сварячи хлопчика, викладіть коротко й точно, чим ви не задоволені, тому що він довго не зможе утримувати емоційне напруження. Його мозок ніби відключить слуховий канал, і дитина перестане вас слухати і чути.
• Перш ніж лаяти дитину за невміння, спробуйте з’ясувати природу труднощів.
• Знайте, що дівчатка можуть вередувати, здавалося б, без причини або без значного приводу через утому. Хлопчики в цьому випадку виснажуються інтелектуально. Дорікати їм за це не тільки марно, а й аморально.
• Майте на увазі, що дорослий, який лає дитину за те, що вона чогось не знає абр не вміє, подібний до лікаря, який лає людину за те що вона, захворіла.
• Постарайтеся, щоб головним для вас стало навіть не стільки навчити чогось, скільки зробити так, щоб дитина захотіла навчитися, не втратила інтересу до навчання, відчула смак до пізнання нового, невідомого не зрозумілого.
Пам’ятайте, що для дитини чогось не вміти, щось не знати — це нормальний стан речей. На те вона й дитина. Цим не можна дорікати. Соромно самовдоволено демонструвати перед дитиною свою перевагу в знаннях.
• Дитина не повинна панічно боятися помилитися. Неможливо навчитися чогось, не помиляючись. Намагайтеся не виробити в неї страху перед помилкою. Почуття страху — поганий порадник. Воно придушує ініціативу, бажання вчитися, та й просто радість життя і пізнання.
• Ви не ідеал, а значить, не зразок наслідування в усьому і завжди. Тому не змушуйте дитину бути схожою на вас.
• Визнайте за дитиною право на індивідуальність, право бути іншою.
• Для успішного навчання ми маємо перетворити свої вимоги на бажання дитини.
• Запам’ятайте: маленькі діти не бувають ледачими. «лінощі» дитини — сигнал не благополуччя у вашій педагогічній діяльності, в обраній вами методиці роботи з нею.
• Для грамотного розвитку потрібно, щоб дитина вчилася по-різному осмислювати навчальний матеріал (логічно, образно, інтуїтивно).
Ви повинні знати:
• З ким приятелює ваша дитина.
• Де проводить вільний час.
• Чи не пропускає занять в школі.
• В якому вигляді або стані повертається додому.
Ви зобов’язанні помітити і відреагувати, коли:
• В домі з’явилися чужі речі (з’ясуйте, чиї вони).
• В домі чути запах паленої трави або синтетичних речовин (це може свідчити про куріння сигарет із наркотичними речовинами)
• В домі з’явилися голки для ін’єкцій, часточки рослин, чимось вимащені бинти, закопчений посуд (це може свідчити про вживання наркотичних речовин).
• В домі з’явилися ліки, які діють на нервову систему і психіку (з’ясуйте, хто і з якою метою їх використовує).
• В домі надто часто чути запах засобів побутової хімії — розчинників, ацетону тощо (це може свідчити про захоплення дітей речовинами, які викликають стан одурманювання).
• Відбулася швидка зміна зовнішнього вигляду та поведінки дітей: порушилась координація рухів, підвищилась збудженість або в’ялість, з’явилися сліди від уколів на венах, розширення зіниць тощо.
Анкетування
«Які ви батьки?»
Більшість батьків свято переконані, що вони гарні батьки. Про своїх дітей одні батьки розповідають стороннім лише хороше, а інші — не соромляться жалітися на них... Стосунки батьків і дітей — вічна проблема, з якою зіштовхується кожне покоління. Чому в одних сім’ях — мир і спокій, а в інших — сварки, крики і скандали? Якими бачать діти своїх батьків? Якими батьками ви насправді є?
На ці запитання допоможе відповісти цей тест.
Виберіть свої варіанти відповідей на 10 запитань і позначте їх.
1. Чи читаєте ви своїй дитині книжки перед сном?
— систематично — 3;
— інколи — 1;
— ніколи, читає дружина (чоловік, бабуся, дідусь тощо) — 0;
— а навіщо забивати дурницями дитині голову перед сном? — 2.
2. Чи довіряє вам дитина свої таємниці і переживання?
— у хвилини відвертості — так — 3;
— про всі таємниці дізнаюся від сусідів, вихователів (вчителів), знайомих — 4;
— а навіщо мені її таємниці? — 1;
— як мені знадобиться дізнатися, натисну — і все скаже — 2.
3. Скільки часу за день ви спілкуєтесь з дитиною?
— стільки, скільки конче необхідно — 2;
— з ранку до ночі — 4;
— увесь вільний час — 3;
— я не маю часу для спеціального спілкування — 1.
4. Якщо вихователька (вчителька) не задоволена поведінкою чи результатами навчання вашої дитини, що ви зробите?
— дам прочухана, не дозволю дивитися мультики (піти погуляти тощо), примушу визубрити новий матеріал тощо — 2;
— допоможу дитині розібратися в ситуації (зрозуміти складний матеріал) — 3;
— дитина отримала зауваження (погану оцінку) — нічого страшного, наступного разу виправиться — 1;
— влаштую скандал виховательці (вчительці) — 4.
5. Як ваша сім’я проводить літній відпочинок?
— тато — в один бік, мама — в другий, діти — до бабусі (в табір тощо) — 1;
— намагаємося провести відпочинок разом — 3;
— відправляємо дітей до бабусі чи в табір, а самі їдемо відпочивати — 2;
— куди дитина захоче, туди й поїде — 4.
6. Після сварки з дитиною хто першим починає миритися?
— той, хто першим усвідомить свою провину — 3;
— ніхто і ніколи, все налагоджується само собою — 1;
— певна річ, дитина, вона ж наймолодша — 2;
— завжди я, шкода ж дитини! — 4.
7. Чи намагаєтеся ви виконати всі бажання своєї дитини?
— так, стараюся виконати усі — 4;
— так, якщо маю кошти і час — 3;
— бажання — так, примхи — ні — 2;
— це діти мають виконувати бажання дорослих — 1.
8. Як часто ви даєте дитині вказівки, поради, робите зауваження?
— постійно — 2;
— не втручаюсь в життя дитини — 4;
— у разі необхідності — 3;
— давати поради і вчити жити — безнадійна справа, тому я усім раджу цього не робити — 1.
9. Чи здатні ви віддати свою дитину надовго (більше місяця) на виховання державному закладу чи родичам?
— тільки якщо нема іншого виходу — 3;
— так я і роблю — 2;
— ніколи в світі — 4;
— де захоче, там і житиме — 1.
10. Якщо дитина без дозволу взяла гроші і потратила на свої витребеньки, що ви зробите?
— шкуру здеру! — 2;
— поговорю, поясню, чому так не можна робити — 3;
— то й нехай, «все найкраще — дітям!» — 4;
— в моєму домі гроші не валяються абиде — 1.
А тепер підрахуйте суму балів за усі ваші відповіді.
Нижче наведені розшифровки отриманих чисел.
Від 10 до 15 балів
Ви — байдужа мати чи батько. Для вас дитина — другорядний продукт вашого життя, досить обтяжливий додаток, щоб не сказати тягар. Ваше життєве кредо: «Хочу пожити для себе!», і саме на цьому базуються ваші стосунки з дитиною. Оскільки ви живете тільки власним життям, в якому для дитини місяця нема, то ваша байдужість, відповідно, рано чи пізно викличе байдужість до вас з боку дитини. Рік у рік емоційна відстань між вами і дитиною зростатиме і зрештою перетвориться на прірву. Ви не потребуєте і не відчуваєте радості і тепла від спілкування з дитиною. Вас пов’язують лише побут, матеріальні речі. Коли дитина виросте і стане самостійною, порвуться й ці ниточки, тож ви станете не потрібні одне одному навзаєм.
Від 16 до 25 балів
Ви — тиран. Вважаючи себе найголовнішим членом сім’ї, на якому «все тримається», ви вимагаєте від дитини незаперечного послуху і покірності. Для вас існує лише ваша думка, а думка, бажання, проблеми дитини вас не цікавлять, оскільки не є важливими. Ви твердо знаєте, як треба виховувати дитину, і чітко дотримуєтесь своїх правил. Опір дитини вас обурює і доводить до шаленства. Можливо, ваша дитина намагається врятуватись від вас тим, що замикається в собі і мовчки, покірно вислуховує ваші нотації та виконує ваші вимоги. Цілком можливо, що коли «ваша слухняна овечка» виросте, то почне робити все навпаки, тож матимете цілковиту протилежність тому, чого ви навчали довгі роки. А можливо, збереже зовнішню слухняність і намагатиметься триматись від вас якнайдалі...
Від 26 до 34 балів
Ви — справді хороша мати чи батько. Маєте повний контакт з дитиною, знаєте її таємниці, проблеми, радощі й болі. Дитина вважає вас своїм другом, не хоче засмучувати вас своєю поведінкою, а якщо все-таки так стається, то ви швидко знаходите порозуміння, і конфлікт не переростає у хронічні скандали. Ви знаєте свою дитина і можете передбачити її реакцію чи поведінку у певних ситуаціях. Дитина почувається захищеною у сім’ї. У вас справжні близькі стосунки, що не переходять в панібратство, бо ви вмієте зберігати дистанцію і авторитет, бути вимогливим при потребі.
Від 35 до 40 балів
Ви — прислуга своєї дитини. За власним бажанням ви обслуговуєте її не тільки в побутовому сенсі, а й у моральному: дитина крутить вами, як собі хоче, пристосовує вас до своїх потреб і виконання бажань, вважаючи себе пупом землі. Будьте готові до того, що коли вона виросте, то не буде рахуватися з вами. Можливо, ви свідомо приносите себе в жертву, але задумайтесь ще й про таке: плекаючи егоїста, ви виростите нещасну людину, бо рано чи пізно ваша дитина з’ясує, що світ таки не крутиться тільки навколо неї. І хтозна, чи зможе вона з цим примиритися...



Як вибудувати кордони для дитини і чому вони важливі? Як дитина випробовує встановлені батьками кордони на міцність? Як краще виховувати і говорити з дітьми про їхнє майбутнє? Про це розповідали психологи на конференції для батьків “MamaPapa Forum”. Ми записали головні тези.
Психологиня Катерина Мурашова
1. Після року життя, щойно дитина починає освоювати межі свого помешкання, для неї з’являється багато нового. І тоді ж вона стикається із заборонами – не лізь, не чіпай, поклади.
“Дитина переживає один із перших і важливих інсайтів – здається, що в цьому світі не все для мене. Є щось, чого не можна. Це перевертає її світ. Вона розуміє, що світ влаштований не так, як їй здавалося до цього”.
Дитина примиряється з цим, і починає працювати біологічна програма – встановлення кордонів. Щоб дізнатися, де стоять кордони, їх потрібно порушити.
“Є два аспекти цієї програми. Перший – це визначити, що тут можна, а що – ні. Другий – як зробити так, щоб “можна” було побільше, а “не можна” поменше”.
2. У дитини є три способи випробування кордонів на міцність. Якщо один спрацьовує, то він закріплюється.
• Пряма агресія. Коли дитина весь час аж до істерики повторює “дай, дай, дай”.
• Ниття. Коли дитина довгий час просить: “ну, мамо, будь ласка, дай, на трішки…”.
• Маніпуляція. Коли дитина випрошує те, що їй треба, у родичів. Наприклад, якщо мама не дозволяє, то йде до тата.
3. Дитина запитує про кордони, і батьки мають їй про це повідомити: чи можна брати вазу з полиці, заходити в калюжу тощо. Кордони можуть бути будь-якими. Це вирішує родина. Головне, щоб вони були. Відсутність чи плутаність правил порушує нервову систему дитини.
4. Після періоду встановлення кордонів йде період розвитку креативності. Дитина починає ставити запитання “чому?” і вчиться вирішувати стандартні завдання нестандартним способом. Це відбувається у віці від 3 до 7 років.
“Якщо ми не виставимо вчасно кордони, то в дитини може не вистачати ресурсів на творчість. У неї підуть усі сили на те, щоб встановлювати власні правила”.
Психоаналітикиня Ольги Школенко
1. Батьківська роль у тому, щоб навчати дитину витримувати неможливість реалізації її бажань та хотінь і поступово могти з цим упоратися.
2. Батьки часто сприймають дитину як власне продовження. Ця тривога проявляється у фразах – “хочу, щоб він мав; хочу, щоб вона досягла…того, що не мали/досягли ми”.
Орієнтація на те, щоб у родині було краще за все дитині, є помилковою. Коли батьки ставлять дитину в центр, це дає їм відчуття ідеальності, самореалізації у батьківстві. Але дітям від цього стає гірше. Дитина себе запитує завжди – якою мені потрібно бути, щоб отримати батьківську любов, визнання, щоб не підвести їх і виконати їхні очікування.
Тому батькам варто завжди розрізняти, чи це їхнє бажання (піти в балетну школу, наприклад), чи бажання дитини.
“Дитина часто стає інвестиційним проєктом батьків. На неї покладаються непомірні очікування – бути успішною, знати кілька іноземних мов, відвідувати різні гуртки, щоб дитина була конкурентноздатною. Часто марафон вимог призводить до того, що діти не можуть отримувати задоволення від простих радостей життя”.
3. Батькам краще уникати слів “я краще знаю, я буду тебе вести”. Це ставлення до дитина як до об’єкту. Завдання батьків – розкрити дитину на шляху її становлення. Треба визнати, що дитина – не ваша власність.
“Любити – це обмежувати. Обмежувати неможливість дитини зупинитись в перегляді мультфільмів, обмежити неможливість дитини виносити “ні” іншої людини. Обмежувати – це встановлювати правила”. Ці правила спочатку мають проговорити між собою батьки.
4. Батьки мають навчити дитину приймати і справлятися зі своїми емоціями. Поганих емоцій не буває. Злість, ревнощі, роздратування – заборона на такі емоції часто закладається ще в дитинстві. Наприклад, коли дитина чує: “Не смій думати погано про маму…”.
Важливо навчати дітей ці почуття впізнавати, називати і в міру використовувати, а не уникати і чекати, поки дитина підросте. І батькам варто починати з себе. “Змінити підхід до виховання можливо тоді, коли ви переосмислили свою історію дитинства, власну історію взаємовідносин із батьками”.

Французька педіатриня і психоаналіткини Франсуаза Дольто каже, що дитина має бути на периферії батьківської пари. Фото: автор – iakovenko123, Depositphotos
5. Успіх дитини в ранньому віці починається у грі, де вона навчається також розпізнавати і поратися зі своїми емоціями. Якщо дитина не може самовиразитися у грі, їй буде важче самореалізуватися в майбутньому.
Психологиня Людмила Петрановська
1. “Світ змінюється надто стрімко, і те, що наші батьки, думали, знадобиться нам сьогодні, багатьом так і не стало у пригоді. Тим паче ми тепер не знаємо, що на 100% буде потрібно нашим дітям”.
2. “Дітям потрібно мати здатність жити відповідно до своїх цінностей і розуміти, що вони в них є. Діти проводять у школах роки, де з ними говорять про що завгодно – історичні битви, математичні формули, біохімічні процеси, як крутиться Земля, але тільки не про них самих.
Про них самих із ними не говорить ніхто і ніколи. Про те, який ти, чим відрізняєшся від інших, що для тебе важливо, які в тебе сильні сторони, які слабкі, що з тобою відбувається, чому ти інколи не володієш собою, що можна з цим зробити, чому так”.
Великий пласт того, що називається внутріособистісний інтелект – розуміння себе, контакт із собою, вміння управляти собою, втішити, підтримати, мотивувати на якусь діяльність, вміння відмовитися від того, що тобі зараз не потрібно, вміння вибудовувати плани, пріоритети, вміння вибирати – усе це ніяк з дітьми не обговорюється.
Якими б не були професії майбутнього, саме ці компетентності зроблять дитину сильнішою.
3. З дітьми говорити про майбутнє варто по-іншому. “Дивись, перед тобою чого тільки немає. Куди підемо, що ти хочеш? Давай разом подумаємо, як краще і що для цього потрібно. Ти готовий до викликів, у тебе є на це сили, здібності?”.
Тобто більше говорити з дітьми про них самих. І робити це так, щоб діти розуміли, що вони – господарі свого життя.
Роль дорослих – допомогти зрозуміти дитині, що є певні важливі для неї особисто речі, а якісь менш важливі.
4. “Діти часто бачать батьків, які приходять з роботи втомленими і роздратованими – начальник образив, затори на дорогах, молоко забув купити тощо. Дитина запитує в себе – навіщо батьки працюють? Щоб що? Чи чують діти, що вам подобається в батьківстві, які у вашій родині цінності, що вам важливо?”
Батькам варто більше говорити з дітьми про стосунки – між собою, з дітьми, друзями, колегами, соціумом.
“Як ми поводимося у стосунках, чому вони нам цінні, як ми вирішуємо конфлікти, суперечки, відстоюємо свої інтереси, як функціонує група? Адже стосунки неабияк впливають на якість нашого життя”.

Made with