Шепетівськиий ЗДО №7 "Дюймовочка"
(відповідно до програми «Son-Rise», створеної подружжям Самарії та Баррі Кауфманів)
Спостерігайте за дитиною. Ведіть докладні записи своїх спостережень за найменшими проявами поведінки дитини. Що саме робить дитина? Наскільки довго здійснює ту чи ту стереотипну дію? Чи робить перерви під час дій? Куди дивиться? Як реагує, коли її намагаються відволікти? Як змінюється її вираз обличчя? Щовечора варто аналізувати спостереження, перевіряти ефективність тієї чи тієї терапії, відстежувати динаміку розвитку дитини, фіксувати все. Записи щодо спостережень можна оформити так: 11-й тиждень Режим дня життя дитини: без змін Активних педагогів: троє (мати, дідусь, няня, наприклад) Спостереження: Зміни у поведінці - - для комунікації дедалі менше використовує крик та плач; - вперше попросила їсти; - частіше повторює слова, хоча як і раніше не використовує мовлення цілеспрямовано; - міцний зоровий контакт. Поведінка без змін - - крутиться навколо себе; - відсторонюється від фізичного контакту; - кидає все, що бере до рук. Примітки: - впізнає шум двигуна автомобіля та дверний дзвінок, біжить на ці звуки; - посміхається особливо: повертаючи голову та дивлячись убік; - розчулюється, коли менші брати плачуть, намагається їх заспокоїти: підходить до них, усміхається, іноді навіть торкається. Приєднуйтеся до дій дитини. Якщо дитина крутиться навколо себе, слід робити те ж саме, якщо вона весь час дивиться на пальці рук, варто повторювати ці рухи, якщо дитина постійно вокалізує - повторювати ті ж самі звуки. Метою таких дій є розв'язання кількох завдань. По-перше, батьки мають змогу побачити та відчути те, що бачить та відчуває дитина. По-друге, це гарний спосіб показати дитині, що її люблять, хочуть спілкуватися з нею та бути поряд. У дитини виникне бажання приєднатися до реального світу. Адже відомо: навіть найскладніші операції та медичні процедури не можуть зробити людину здоровою, якщо вона сама не захоче вилікуватися. По-третє, повторення поведінки дитини з боку дорослого дивує її та водночас є гарною пасткою уваги. Створіть у родині атмосферу тепла та любові. Зробіть так, щоб дитина захотіла бути з батьками. Дитина має відчути, що світ сім'ї не є для неї загрозою, що тут її чекають та люблять, що тут панують радість та щастя. Звісно, в основі цього - глибинна робота батьків, адже зрозуміло, що дитина не хоче активно включатися у світ, де постійно чвари, крики, претензії та неприйняття. Встановлюйте зоровий контакт. Для встановлення зорового контакту слід використовувати ті предмети, що справді цікавлять дитину. Це може бути їжа (каша, сік, цукерки), будь-які іграшки. Наприклад, під час годування: спершу необхідно сісти навпроти дитини так, щоб їй було зручно на вас дивитися. Ложку, наповнену улюбленою для дитини їжею, піднести до свого обличчя і чекати зустрічі поглядів. Опісля слід усміхнутися і сказати слово «їжа». За один прийом їжі можна встановити зоровий контакт близько тридцяти разів. Поступово дитина почне звикати, що після того, як вона дивиться у вічі, стається щось приємне. Розширюйте сенсорний досвід дитини. Необхідно «насичувати тіло» різноманітними фізичними рухами (розвивати велику моторику, обіймати, гладити, лоскотати, брати на руки та підкидати), вводити в заняття ритмічні вправи, розширювати тактильний досвід через природні матеріали: ходити босоніж по траві, піску, землі, дати доторкнутися до гілочок, травички, відчути теплу та холодну воду тощо. Розмовляйте з дитиною. Особливо на ранніх етапах розвитку мовлення. Показуйте та називайте їй різноманітні предмети вдома, пояснюйте дії дитини, а також свої. При цьому слід використовувати дуже прості фрази, супроводжувати слова жестами, старатися вимовляти всі слова приблизно з однією гучністю та в одному тоні. Найбільш вживані слова можна скоротити до одного складу. Наприклад, во (вода), сі (сік), ма (мама). Слід створювати особливі умови для розвитку мовлення. Наприклад, якщо дитина підходить до шафи з іграшками і починає кричати, не потрібно одразу виконувати її бажання, навіть, якщо ви абсолютно впевнені, що в такий спосіб дитина просить свою улюблену машинку. Замість цього потрібно запитати: «Що ти хочеш? Скажи!», і, вдаючи нерозуміння, у питальній формі показувати на будь-які предмети в кімнаті, називати будь-які дії, тільки не те, що хоче від вас дитина. Це стимулюватиме розвиток її мовлення. Важливо, аби при цьому батьки показували дитині, що вони не перестали її любити такою, якою вона є, що вони не виконують її прохання не тому, що не хочуть, не тому, що сердяться на неї або вимагають від неї певних жертв, а тому, що спілкуватися без слів - неможливо і тільки за допомогою слів вона зможе пояснити свої бажання, досягти своєї мети.
За матеріалом Вікторії Білополої, практичного психолога комбінованого дошкільного навчального закладу № 236 м. Кривий Ріг, Дніпропетровська обл. Джерело: https://www.pedrada.com.ua/article/1588-nklyuzivna-osvta-dtey-z-rozladami-autichnogo-spektra-v-dnz Дякуємо колегам за цікаві і практичні матеріали з досить актуальної на сьогодні проблеми!!!