Методи та прийоми формування музичної діяльності дошкільників. Скарбничка педагогічних знахідок
Мистецтво є своєрідним індикатором рівня культури суспільства загалом та особистості зокрема. Крім того, воно здатне надихати, мотивувати й спонукати особистість до самовдосконалення. Тож невипадково назва освітнього напряму - «Дитина у світі мистецтва» набула нового звучання в останній редакції Базового компонента дошкільної освіти та, відповідно, в оновленій комплексній освітній програмі «Я у Світі». Мистецька освіта дошкільнят не має на меті виховання художників, музикантів, акторів. Але здібності, якості, компетентності, що формуються і розвиваються в мистецьких видах діяльності, є інструментом творення дитини як особистості та збереження її унікальності. Ефективний вплив мистецтва на особистість дитини можливий лише зa умoви, щo нa пeредній плaн у мистецькій освіті вихoдитимуть нe тeoрeтичні й технічні, а eмoційні тa чуттєві орієнтири. У новій редакції БКДО як Державного стандарту дошкільної освіти мистецько-творчу компетентність визначено як здатність дитини практично реалізовувати свій художньо-естетичний потенціал для отримання бажаного результату творчої діяльності на основі розвинених емоцій та почуттів, емоційно-ціннісного ставлення до різних видів мистецтва, елементарно застосовувати мистецькі навички в життєвих ситуаціях, під час освітньої та самостійної діяльності. Введення дитини дошкільного віку у світ мистецтва передбачає: розвиток здатності емоційно-чуттєво сприймати об'єкти і явища довкілля; забезпечення умов для самовираження в процесі мистецької діяльності. Реалізація завдань освітнього напряму «Дитина у світі мистецтва» передбачає залучення вихованців до різних видів мистецької діяльності в умовах, спеціально створених для розвитку їхніх здібностей, формування здатності до самовираження з пріоритетом розвитку емоційної сфери, спрямованість на набуття ними життєвих навичок під час освітньої та самостійної художньої діяльності. В основі організації мистецької освіти дітей дошкільного віку лежать принципи здоров'язбереження, естетичності, практичності, доцільності.  Види мистецької діяльності дітей дошкільного віку Художньо-продуктивна: малювання, ліплення, аплікація (створення образів за допомогою різних художніх матеріалів). Музична: співи, слухання музики, музично-ритмічна та музично-ігрова діяльність, гра на дитячих музичних інструментах (візуалізація образів музики та передача їх під час виконавської діяльності голосом, рухами, пластикою). Театралізована - формування глядацької та виконавської культури на основі занурення в театральну атмосферу та створення і «проживання» образів персонажів у власній сценічній діяльності.  Самостійна художня діяльність - специфічний спосіб організації життєдіяльності дітей, зумовлений природною потребою дошкільнят в інтимізації буття. Дитина повинна мати не тільки можливість усамітнитися, а й час, який можна використати на власний розсуд, аби самостійно закріпити вже набутий досвід мистецьких дій, проявити чи певною мірою перевірити рівень своєї компетентності та самоствердитися. Така діяльність розгортається за ініціативою дітей, відповідає їхнім інтересам та потребам, вимагає особливого ставлення дорослого, його педагогічного супроводу. Кожен з видів мистецької діяльності передбачає вільні дії дитини у створеному педагогом просторі на основі інтуїтивного досвіду та реалізації творчого потенціалу, який є в кожного малюка. Тому пріоритетним у мистецькій діяльності є розвиток здатності дитини до усвідомлення своїх внутрішніх глибинних прагнень, уміння викликати в себе позитивні емоційні стани, почуття, переживання та відтворювати їх у художніх образах.  Педагогічні умови формування емоційно-ціннісного ставлення дитини до мистецтва та мистецьких видів діяльності : - Цілеспрямоване застосування заходів, спрямованих на розвиток емоційної сфери дошкільників.  - Здатність педагога вміло, своєчасно і тактовно долати перешкоди, які стоять на шляху до пізнання краси.  - Створення умов для сприймання дитиною краси через емоції, переживання («чудесний дотик до глибини душі»).  - Апелювання до генетичного досвіду світосприйняття, що зумовлений первинністю зв'язку індивідуального розвитку з історією людства.  Методи і прийоми музичного виховання дошкільнят Щоб виховання і навчання носило творчий, що розвиває характер, кожен з трьох основних методів - наочний, словесний і практичний - повинен застосовуватися наростанням проблемності: від прямого впливу (пояснювально-ілюстративний метод) через закріплення, вправи (які відтворюють і творчі), створення пошукових ситуацій (показ варіантів виконання завдання) до проблемного виховання і навчання (самостійний пошук дітьми способів діяльності). Наочний метод в музичному вихованні має два різновиди: наочно-слуховий і наочно-зоровий.Наочно-слуховий метод є провідним методом музичного виховання, так як без нього нездійсненне сприйняття музики. Виконання музичних творів педагогом або використання ТСО - основний зміст цього методу. Музичний керівник повинен вміти виразно, яскраво, художньо виконувати музичні твори, щоб викликати у дітей співпереживання музики, емоційне її сприйняття. Музика може звучати як в «живому» виконанні, так і в грамзапису. Відомо, що «живе» виконання більш дієве, грамзапис не в змозі повністю його замінити. Але як прийому застосування грамзапису може бути ефективно, особливо коли вона дається в порівнянні з «живим» звучанням твору. Розглянемо варіанти проблемного використання наочно-слухового методу. У деяких випадках проблемності може не бути: педагог виконує музичний твір, діти слухають його. Але можливо і створення проблемних ситуацій. Цьому сприяють прийоми, які спонукають дітей до порівнянь, зіставлень, пошуків аналогій. Наприклад, зіставлення «живого» звучання і грамзапису, порівняння двох (трьох) творів, контрастних між собою. Завдання ускладнюється, якщо діти порівнюють твори, в меншій мірі контрастні, близькі за настроєм, жанровому ознакою і т. д. Діти старшого дошкільного віку здатні розрізняти варіанти виконання педагогом одного і того ж твору. Наочно-зоровий метод в музичному вихованні має допоміжне значення і може бути віднесений до прийомів. Зорова наочність (картини, малюнки, кольорові картки і т. д.) застосовується для того, щоб конкретизувати враження, розбудити їх фантазію, проілюструвати незнайомі явища, образи, познайомити з музичними інструментами і т. д. Зорова наочність повинна поєднуватися зі слуховою, допомагати слуховому сприйняттю. До прослуховування музичного твору зорова наочність залучається лише тоді, коли треба щось роз'яснити і проілюструвати (наприклад, показати зображення музичного інструменту, який буде звучати). Нав'язування дітям будь-яких уявлень про музичний твір до його прослуховування у вигляді готової картинки збіднює процес сприйняття музики, надмірно конкретизує його. Тому використання зорової наочності більш виправдано лише після кількох прослуховувань твору, коли у дітей вже склалися свої уявлення про музичний образ. Перед дітьми ставиться завдання - вибрати з двох (трьох) картин одну, відповідну за настроєм музичного твору, або порівняти з картиною два (три) музичні твори і вибрати найбільш близьке їй по образному змісту, виразних засобах; підібрати і викласти на панно кольорові картки (темні або світлі), відповідні за настроєм музики, і т. д. Словесний метод в педагогіці має універсальний характер. У музичному вихованні він також незамінний. Педагог організовує увагу дітей, передає їм певні знання: про музику, композиторів, виконавців, музичні інструменти, пояснює музичні твори, які вони слухають, вчить самостійно застосовувати освоєні виконавські та творчі вміння і навички. За допомогою слова можна поглибити сприйняття музики, зробити його більш образним, осмисленим. Бесіда, розповідь, пояснення, роз'яснення - такі різновиди цього методу і в музичному вихованні. Особливістю словесного методу у музичному вихованні дошкільнят є те, що тут потрібно не побутова, а образна мова для пояснення музики. У бесіді з дітьми про музику важливо визначити її характер, настрої, передані в ній, пояснити, за допомогою яких засобів музичної виразності створений образ. Яскрава, жива мова педагога і дітей на музичних заняттях має різновиди: поетичні порівняння з картинами природи, метафори, епітети, що дозволяють охарактеризувати зв'язок звукових образів з життям. Один із напрямів бесіди - характеристика емоційно-образного змісту музики: відчуттів, настроїв, виражених у творі.Характеристики музики - весела, сумна, ніжна, тривожна, схвильована, рішуча і т.д. - це слова-образи, які вживаються у переносному значенні. Характеристики емоційно-образного змісту музики - це слова-якості, прикметники. Відомо, що у словнику дошкільнят вони представляють найменшу групу слів. Дитина починає розуміти, що у музиці може бути виражено не тільки веселий і сумний настрій, але і безліч найрізноманітніших почуттів і їх відтінків - ніжність, схвильованість, торжество, світлий смуток, скорботу і т. д. Розвиток образної мови дітей на музичних заняттях передбачає використання віршів, казкових сюжетів. Вірш може випереджати прослуховування музичного твору, якщо воно близьке за настроєм характеру музики, або може звучати кілька віршів у порівнянні вже знайомих і нових. Цей прийом доречний після неодноразового прослуховування твору, коли діти відчули характер музики. Застосування казкового сюжету - знайомого дітям, незнайомого, який створений ними самостійно - об'єднує заняття сюжетною канвою, вносить відчуття незвичності обстановки. Сюжетні заняття розковують дітей, сприяють прояву їх творчості у різних видах музичної та художньої діяльності. Емоційне забарвлення мови здатне викликати і підтримувати інтерес дітей до музики і музичної діяльності. Тон мови педагога може посилити враження незвичайності, казковості ситуації, надати розмові поетичності або святковості. Змінюючи забарвлення мови, педагог підтримує увагу дітей, регулює їх емоційні прояви, посилюючи або послаблюючи їх. Практичний метод в музичному вихованні також дуже важливий. Показ педагогом виконавських прийомів у співі, музично-ритмічних рухах, грі на музичних інструментах і освоєння їх дітьми необхідні для музичної діяльності (виконавської та творчої). При навчанні співу за допомогою практичного методу (в поєднанні зі словесним і наочним) педагог показує дітям прийоми дикції, правильного дихання, звукоутворення. Виразний показ музично-ритмічних рухів має важливе значення для освоєння їх дітьми. Показ способів і прийомів гри на музичних інструментах теж необхідний, так як багато дій тут діти освоюють по наслідуванню.. Важливо пам'ятати, що оволодіння навичками і вміннями є не самоціллю музичних занять, а одним із засобів формування основ музичної культури, розвитку музичних здібностей. Сформовані навички та вміння підуть на користь музичному розвитку лише у тому випадку, якщо у дітей виникне інтерес до музичної діяльності і вони захочуть ці навички та вміння застосувати самостійно, за власною ініціативою, творчо. Не слід забувати і про прийоми, які сприяють закріпленню освоєних дітьми навичок. Вони повинні бути побудовані на наслідуванні, але в той же час містити елементи цікавості, гри, стимулювати дітей до творчого застосування освоєного. Наприклад, кожна дитина може випробувати себе в якості «соліста», пропонуючи всій групі повторити під звучну музику його рухи. Діти по черзі показують ці рухи, що відповідають характеру музики, а всі інші освоюють їх, повторюють. Накопичуючи подібним чином рухи, діти можуть їх творчо застосовувати, колективно складати танці, імпровізувати під музику, самостійно знаходячи рухи. Аналогічні прийоми існують і у співі: діти повторюють по-своєму (з новою інтонацією, емоційним забарвленням), будь-яке звуконаслідування, співають своє ім'я, фарбуючи його певним настроєм. Вибір методів і прийомів залежить і від віку дітей. У молодшому дошкільному віці, коли діти ще не мають різноманітного життєвого і музичного досвіду, велика частка наочних (в тому числі наочно-зорових) і практичних методів і прийомів. Дітям цього віку поки недоступно широке застосування словесних методів. Їх мова ще недостатньо розвинена. Роль педагога у розвитку їх мови (в тому числі образної) зростає. Він використовує прийоми, які спонукають дітей застосовувати нові слова і одночасно полегшують цю можливість. Наприклад, альтернативні, підказує питання, які допомагають вибрати відповідну характеристику: «Музика ніжна або завзята? спокійна або сумна?». Педагог доповнює відповіді, пояснює нові слова за допомогою слухової наочності (звучання музики) і зорової. У роботі з дітьми старшого дошкільного віку всі методи і прийоми використовуються з більшою часткою проблемності, стимулюючої прояв самостійності і творчості. Необхідно кілька разів прослухати мелодію, щоб зв'язати свої дії з її характером. На першому етапі роботи над твором провідне місце займають наочно-слуховий і словесний методи (бесіда про характер музики). На другому етапі, коли діти освоюють способи виконавства, зростає роль практичного методу, показу прийомів виконання (в тому числі і варіативного) в поєднанні з іншими методами - наочним, словесним. На третьому етапі (твір вивчено) практичний метод набуває варіативності, самостійності, творчості. Діти можуть варіювати освоєні уміння і навички, застосовувати їх за власним бажанням, творчо. На цьому етапі дуже важлива роль наочно-слухового методу, так як саме звучання музики спонукає дітей до творчих пошуків.